“Потрібно все життя працювати над власним образом…” Ю. Визбор У середині 50-х рр. XX в. якась нескорима пристрасть опанувала студентством - пристрасть до поетичної творчості. Багато хто узялися складати нехитрі, але глибоко щирі й злободенні пісеньки: про багаття й намети, про зустрічі й розлуки, про любов і дружбу. Особливо превстиг у цьому Московський педагогічний інститут, що випустив зі своїх стін Аду Якушеву, Юлія Кіма, Бориса Вахнюка, Юрія Визбора й багатьох інших виконавців власних пісень - бардів. У молоді того часу зложилася традиція: раз на місяць в одному з кафі Ленінграда збиралися поети-аматори, що виконували вірші на свої мелодії, під акомпанемент гітари. Вони представляли один одному свої пісні, обговорювали їх - так незабаром утворився клуб авторської пісні

В авторській пісні завжди є особливий, особистісний початок. З перших же гітарних акордів будь-який, навіть самий недосвідчений слухач може сказати, що зараз пролунає пісня твір з аллсоч. ру © 2005 Булата Окуджавы, а зараз - Володимира Висоцького або Юрія Визбора.

Останнього можна віднести до найбільш яскравих і популярних представників авторської пісні. З1951 р., із часу створення своєї першої пісні - “Мадагаскар”, Юрій Визбор написав їх більше чотирьохсот. Для багатьох сучасників його пісні стали не тільки “сховищем” пам’яті про студентські роки, але й символом юнацької романтики, щиросердечного тепла, світла

“Охочий ряд”, “Ти в мене одна”, “Домбайский вальс”, “Вставайте, граф” - шедеври бардовского мистецтва. Для поширення, популяризації цих пісень не знадобилися засоби масової інформації. Естрадному офіціозу народ волів пісні без брехні, без пафосу - пісні бардів. Юрій Визбор не був настільки соціально остр, як Висоцький, Кім або Галич, він не викривав бюрократію або цензуру

Його доля - подолання стихійних сил природи: гір, морів, неба, подолання власних сумнівів і слабості. Наповнимо музикою серця, Улаштуємо свята з буден, Своїх мучителів забудемо, От сквер - Пройдемося до кінця… У різні роки життя йому довелось бути вчителем, радистом, радиорепортером, драматургом, кіносценаристом, актором. Але завжди він залишався вірний собі, своїм поданням про щастя, честі, добрі, справедливості, про цінність внутрішнього миру кожного людини

Не створи собі кумир З невеликих дріб’язків, З обстановки й квартири, З відвідування лікарів, З неділі й суботи, З міркувань про долю. Зрештою не в наші роки Унынье дозволяти собі… Визбор був незвичайно популярний не тільки як автор і виконавець авторської пісні, але і як актор, його дізнавалися на вулиці. “Борман”, - кричали хлопчиська у дворі;“Борман”, - хвилювалися співробітники ДАІ; “Борман”, - зітхали молоді дівчини. Крім ролі в популярному вітчизняному серіалі “Сімнадцять митей весни”, на рахунку Визбора-Актора ще багато прекрасних, що запам’ятовуються ролей у фільмах: “Білоруський вокзал”, “Ти і я”, “Червоний намет”, “Відплата” і ін. Прекрасно знаючи про свою популярність, Визбор ставився до неї спокійно.

Він просто посміхався, причому посміхався не конкретній людині, а всім без винятку, посміхався своїй славі. Недарма Ю. Кім сказав про нього: “Незабутні, а для багатьох і кращі роки відразу озиваються в наших серцях при одному звуці визборовской гітари… Визбор - це молода Москва кінця 50-х років, Визбор - це наше повноліття…”. Звук самотньої труби… по^-осінньому порожній. Немов забутий бобир Мерзне березовий кущ. Аудиторія Визбора-Співака - те саме студентство п’ятидесятих-шістдесятих років, що колись першим почуло його. Ці люди, що гостро відчувають закоханість у його пісні, не дадуть їм забутися. Юрій Визбор, як сказав про нього хтось із сучасників, був нерасчетливо талановитий, пісні його співала й співає молодь у під’їздів, у багаття, будинку, за столом - це його головний дарунок, це доля