Величезний, кутастий, як гребля, коштує він поперек будь-яких неправд… Е. Евтушенко “Ні, весь я не вмру”. Ці безсмертні пушкінські слова можна адресувати й Володимирові Маяковському. Час і над ним не владно. Що обожнюється й хулимый, розп’ятий і воскреслий, він все-таки з нами. З ним можна погоджуватися, сперечатися, але пройти повз його вірші равнодушно не можна! Колишня плошадь Маяковського в Москві, нині знову Тріумфальна

У центрі коштує він. Відкритий жест, распахнутость, гранична відвертість. А мені чомусь поет завжди представлявся іншим: тонким, ранимим, так і не нашли ні теперішньої любові, ні справжнього розуміння. Уже в ранній творчості його ліричний герой украй суперечливий. От він із презирством заявляє, зриваючись на лемент: …я зарегочу й радісно плюну, плюну в особу вам я - Безцінних слів розтринькувач і марнотрат. Але раптом викривальний пафос зникає, і перед нами з’являється людина, якому страшно й самотньо в цьому беззоряному світі, що мріє Про те, “щоб щовечора над дахами загорялася хоч одна зірка”. Маяковський хоче знайти родинну душу, бути зрозумілий хоч кимсь. Про те, щоб бути понятим всією країною, він ще не мріє

Але й це природне бажання знайти хоча б одного однодумця недосяжно: Немає людей. Розумієте лемент тысячедневных борошн? Душу не хоче німа йти, а сказати комусь. И от наступив 1917 рік. “Моя революція”, - так охарактеризував Маяковський події Жовтня. Зараз, коли погляди й думки людей різко змінилися, Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру коли Ленін з ідеалу й божества перетворився в “самого зловмисного” людину російської історії, як охарактеризував його А. Солженицын, чи вправі ми засуджувати Маяковського й багатьох інших, що щиро повірили, що ненависний їм “мир жирних” буде сметен, що в країні запанують воля й взаєморозуміння? Як багато працював Маяковський у ці роки!

Писав вірші, які часом не відповідали високим художнім смакам. Але адже не сильні в естетиці прекрасного селяни й солдати захоплювалися його частівками! “Погано?” - запитаєте ви. Безумовно! Але хіба не криється за всім цим гаряче бажання бути почутим і зрозумілим хоч так, через плакати, агітки, гасла?

Почуття боргу - от одне зі свідчень духовної значущості Маяковського. У поемі “Про це” є дивні рядки: Повинен стояти, коштую за всіх, за всіх розплачуся, за всіх розплачуся. Він мріяв про найтонший зв’язок свого ліричного героя з людьми, про розуміння й довіру до нього самому, поетові, що віддав весь талант “атакуючому класу”. Однак все частіше й частіше Маяковського долали сумніву

Рядок, винесений як тема даного твору, має адже продовження, у якому звучать мотиви самітності й нерозділеності думок: Я хочу бути зрозумілий моєю країною, а не буду зрозумілий - Що ж, по рідній країні пройду стороною, як проходить косий дощ. Думаю, ці слова належать не “агітаторові, горлану-ватажкові”, а що сумнівається й дуже страждаючій людині. Перед смертю В. Маяковський написав “У весь голос: перший вступ у поему”. У мене зложилося враження, що поет свідомо звернувся до нащадків, зневірившись у тім, що його зрозуміють сучасники. Саме їм, людям майбутнього, він прагне пояснити свою позицію в мистецтві, на їхнє розуміння й великодушність він розраховує: Заглушачи поезії потоки, я ступну через ліричні томики, як живий з живими говорячи Саме в цьому добутку ми знаходимо рядки, що свідчать про глибоку щиросердечну драму поета: Але я себе упокорював, стаючи на горло власній пісні. Невже сучасні літературознавці, із зарозумілістю рассуждающие про творчі прорахунки і явну деградацію поета Володимира Маяковського, не почувають тої страшної туги й болю, який наповнені ці слова?!

Вільгельм Кюхельбекер в 1845 році писав: Гіркий доля поетів всіх племен; Тяжеле всіх доля стратить Росію… Це рядка про Пушкіна, Лермонтова, Блоці, Єсеніні й, звичайно, про Маяковського! Не зрозумілий сучасниками, оголошений “кращим і талантливейшим” після смерті, обпльований у наші дні, поет так і залишився самотньою зіркою на небокраї російської поезії XX століття. Але дуже хочеться вірити, що пройдуть роки, нові читачі звернуться до віршів Маяковського й нарешті зрозуміють все багатство його поетичного миру, всю глибину його особистості. Я думаю, що це розуміння не за горами

И зрозуміла я це, випадково прочитавши вірш однієї десятикласниці: Здрастуйте, Маяковський! А я принесла Вам листи. Різьблені кленові листи, Жовті й з багрянцем! Ідуть, ідуть до Маяковського люди з душею, відкритої прекрасному, доброму. Ідуть і завжди будуть іти!