Я був честолюбство й зовсім не збираюся каятися в цьому; я тоді надходив так, як цього вимагає наш час. Стендаль. Червоне й чорне Роман “Червон і чорне” був написаний Стендалем в 1830 році. Головний герой роману - обдарований, гарний і молодий син теслі Жюльен Сорель.

Великий вплив на світогляд, установки й устремління юнака зробив старий штаб-лікар, що прийняв значну участь у вихованні Жюльена й внушивший йому нескінченне благоговіння до Наполеона й замилування ім. Книги, залишені полковим лікарем після | смерті й також пов’язані з ім’ям Наполеона, довге час були найбільшою цінністю й головним скарбом для Жюльена, чий розум розбурхували й хвилювали ідеї революції. Назавжди залишився Наполеон кумиром, учителем і натхненником цього надзвичайно честолюбного юнака. Мріючи про подвиги й військову славу, Жюльен Сорель був енергійним і спостережливим парубком і швидко зрозумів, що для нього самого вигідною професією, що дає можливість вирватися з кола зневажуваних їм людей і домогтися успіхів і високого положення, може стати прийняття в майбутньому сану священика

Надійшовши в семінарію, талановитий юнак швидко привернув увагу до себе неабиякою пам’яттю й глибоким живим розумом. Однак’ сам він відкрив для себе, як багато навіть серед людей, наближених до Бога, брехливих, заздрих, дурних і підлих. Постійно звертаючись у своєму житті до досвіду Наполеона, Жюльен у всім брав з його приклад. Саме тому з раннього віку він був готовий безоглядно порушувати моральні закони, якщо це було потрібно для досягнення мети: “кому йшла мета, тому йшли й засобу; якби я не був незначною порошиною, а мав у своєму розпорядженні владу, я повісив би трьох, щоб урятувати чотирьох”.

Егоїстичний і честолюбний, Жюльен постійно бореться із суспільством, уважаючи, що він може перемогти зло, насильство й несправедливість, що панують у ньому. Мені здається, що гординя й марнославство були основними рушійними механізмами вчинків юнака, якого всі навколо приймали за щирого, благочестивого й глибоко чималу людину через його вміння тримати себе й неабиякої зовнішності, перед якою особливо складно було встояти жінкам. Лицемірячи й обманюючи інших, Жюльен думав, що є носієм суспільної справедливості, тому будь-які образи й дії, які він (найчастіше несправедливо) розцінював як особисту образу, викликали в нього ще більш сильні приступи марнославства й, як наслідок, бажання відновити порушену справедливість. Самозатверджуючись у всьому, Жюльен навіть у любові не міг дати волю своїм почуттям. І тут він більше відігравав роль, чим любив, безсовісно граючи на почуттях і емоціях жінок, щоб у черговий раз домогтися визнання власної сили й винятковості. Ніколи й ні в чому не уступаючи нікому, Жюльен і з милою, ніжною, щиросердою пані де Реналь, і з не менш гордої й самолюбної, чим він сам, Матильдой де Ла-Моль практично завжди надходив так, як підказувало йому спонукання мінути, стаючи схожим на владну, примхливу й уразливу дитину

Найстрашніше, що, обманюючи й заподіюючи біль навіть улюбленим і близьким людям, він майже завжди вважав себе правим. Прагнучи вирватися із провінції, зробити кар’єру, завоювати мир, Жюльен Сорель ненавидить дворянство й буржуазію, уважаючи, copyright