Але в цьому світі випадків ні, И не мені шкодувати про долю… В. Гребєнщиков Кілька слів епіграфа бувають, як правило, покликані натякнути читачеві на щось особливо важливе для автора. Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 Це може бути й історичне значення зображуваного, і специфіка художнього втілення, і глобальна філософська проблема, розв’язувана в добутку. , Епіграф роману “Майстер і Маргарита”, по суті справи, є коротким формулюванням основної ідеї подальшого оповідання, укладеної в констатації безсилля людини перед вищим законом долі й неминучістю справедливого воздаяния всім живучої щодо їхніх думок, емоцій і вчинків. Сам же роман з усіма його сюжетними лініями і їхніми вигадливими поворотами, безліччю зовсім різних героїв, контрастними пейзажами й импрессионистичными міркуваннями про дріб’язки повсякденності перетворюється в розгорнуте, детальне дослідження й підтвердження “первісної гіпотези”.

При цьому образи, що виникають у сюжетно-фи-лософской картині роману, уписуються в неї настільки органічно, що не виникає сумнівів у їхній вірогідності. У всіх аспектах існування, представлених у романі, ідея фаталізму й загальний “підсудності”, заявлена в епіграфі, постійно доводиться фактично, міняючи свій художній і сюжетний вигляд залежно від задіяних образів. Так, Бездомний, що відмовився прийняти логіку залежності подій людського життя від фактора долі, викладену Воландом на самому початку роману, незабаром сам став її жертвою. Інший доказ підпорядкованості поворотам долі виникає із численних пророкувань майбутнього людей як наслідку їхнього минулого й сьогодення й ігнорування їхньою більшістю. Яскравим прикладом отут служить пророкування смерті Берліоза в деталях, психушки для Бездомного або розмова про “істину” і “добрих людях” між Иешуа й Пон-Тием Пілатом

У той же час на самого різного роду обдурювання люди вкрай охоче “купувалися”. “Сеанс чорної магії з повним її викриттям” у вар’єте, дуріння До-Ровьева й Бегемота в “Грибоєдові”, відправлення в Ялту Степи Лиходеева й багато чого, багато чого іншого, улаштоване свитою Волан так для звеселяння їхнього пана, викликало серед людей більше інтересу й подиву, чим прояв всесвітніх закономірностей. У відношенні “високих почуттів” теж існує система об’єктивної оцінки. Система ця, при всій своїй справедливості, не щадить, однак, людських дріб’язкових слабостей. “Без драм, без драм!

” - говорить роздратований Азазелло Маргариті в Олександрівськом саду, найменше замислюючись про її переживання. Щире мистецтво також було оцінено по достоїнству. Отут з’ясовується, що люди не в змозі навіть придумати гідну нагороду, що вона неминуча, як і покарання, і має ті ж джерела

“Виконавець” в особі Аза зелло в результаті змушений пропонувати цю нагороду так, щоб не було взагалі ніякої можливості відмовитися. Носієм і втіленням ідеї безпристрасного судді в романі виступає Воланд. Він має право карати й нагороджувати, визначати домірність причини й наслідку, з огляду на індивідуальність героїв або її відсутність. Такі, як Маргарита, ці випробування витримують; такі, як Римський, Варенуха, Аннушка, Тимофій Квасцов і багато інші, - немає… Манера поводження Воланда відбувається аж ніяк не від “доброти щиросердечної”. Він сам подвластен закону, вершителем якого є, тільки в значно меншому ступені, чим всі інші персонажі

“Усе буде правильно, на цьому побудований мир”, - говорить він, натякаючи на те, що й доля сатани повинна в підсумку вписуватися в цю побудову. Виконання бажання Маргарити про прощення Фриды - несподіване виключення, випадковість непередбачен і малозначна - свідчить про те, що навіть диявол не здатний передбачати все. Перевага Воланда - у його визнанні верховенства закону життя над всіма й відповідній оцінці своїх можливостей. Звідси й деяка афористичность мовлення й непререкаемо-стверджувальні інтонації. Його репліки звучать як аксіоми: “Ніколи й нічого не просите!

Ніколи й нічого, і особливо в тих, хто сильніше вас, самі запропонують і самі всі дадуть”, “…навіщо ж гнатися слідам того, що вже кінчено?” У підсумку стає очевидно, що філософська сутність епіграфа, розглянута з багатьох різних позицій у дії роману, одержала фактичне підтвердження вэпилоге.

Факти, що з’явилися результатом “виконання вироку” (спокій Майстри й Маргарити, звільнення Пілата, переоцінка цінностей Бездомним, переполох серед московських обивателів), найкраще доводять вірність думки, укладеної в рядках епіграфа