Звертаючись до історії свого народу, до «минулий, щоб воно пояснило нам сьогодення й натякнуло на майбутнє» (Бєлінський), Пушкін з особливою увагою ставиться до епох широких народних рухів. Його залучають до себе такі історичні особистості, як Степан Разін і Омелян Пугачов. В 1824 році творча уява Пушкіна захоплюють події кінця XVI- початку XVII століття, період більших соціальних потрясінь.

Так виникла в Пушкіна думка написати добуток на тему про владу й народ.

Прагнучи «воскресити минуле століття у всій його істині», «одну із самих драматичних епох нашої історії», Пушкін уважав найбільш підходящої для дозволу цього завдання форму трагедії. Він так визначав сутність трагедії: «Що розвивається в трагедії? Яка мета її? - Людина й народ. Доля людська, доля народна». Отже, у трагедії найкраще, на думку Пушкіна, можна показати залежність долі людини від долі народу, вирішити питання про політичні долі країни.

Пушкін вирішив створити реалістичну трагедію, стати на шлях реалізму або, як він сам виражався, «щирого романтизму», оскільки слова реалізм у той час ще не було, дати у своїй п’єсі «істину страстей, правдоподібність відчувань у передбачуваних обставинах».

На вибраному їм шляхи (створення реалістичної трагедії) допомогти Пушкіну, природно, не могли ні классицисты, ні романтики. Пушкіна звертається до Шекспіра. Саме в цей час наш поет вивчає його творчість. Шекспір багато в чому був близький Пушкіну: реалізмом своєї творчості, «широким і вільним зображенням характерів», вільної від правил класицизму, розмаїтістю застосовуваних у трагедіях язикових стилів - римованих віршів, білого вірша, прози, відповідністю мовлень героїв їхньому характеру й обставинам, у яких вони вимовляються. Але наш геніальний поет пішов далі знаменитого англійського драматурга: по-перше, він зробив головним героєм своєї трагедії народ; по-друге, він показав обумовленість характеру людини, його думок і почуттів його середовищем, що породила, і епохою. От чому ми можемо сміло сказати, що Пушкін своїм «Борисом Годуновым» створив таку художньо-історичну трагедію, рівної якої в той час не було у всій світовій літературі.

Отже, задум «Бориса Годунова» був двоякий: по-перше, створити добуток, що на матеріалі історії вирішувало б найважливіші питання сучасності - про взаимоотношении самодержавство й народ, про роль народу в історії, і, по-друге, створити реалістичну, справді народну трагедію. Пушкіна блискуче здійснив і те, і інше.

Джерела трагедії

Сам Пушкін указав на ті джерела, якими він користувався у своїй роботі над історичною трагедією: «Карамзину,- пише він,- випливав я у світлому розвитку подій; у літописах намагався вгадати напрям думок і мова тодішнього часу».

Пушкін вивчив багатий фактичний матеріал, що був в X і XI томах «Історії держави Російського», але він осмислив його по-своєму, не прийняв консервативної точки зору Карамзина й по-іншому пояснив трагедію Бориса Годунова. Пушкіна доповнив «Історію» Карамзина тим матеріалом, що він знайшов у літописах XVII століття. Особливо ж широко й глибоко використовував поет літопису для відтворення «напряму думок і мови» людей кінця XVI - початку XVII століття й для правдивого зображення гострої боротьби між боярством і народом.

Пушкін звертається до народного життя. Він те широко вводить примовки й приказки (наприклад, у мовленні Варлаама), те переробляє народно-поетична творчість по-своєму (голосіння Ксенії по померлому нареченому, відповідь мамки).