Саме так називалася літературознавча стаття В. Стуса про П. Тичині. Чому ж такий контраст? Справді, фігура й творчість відомого українського поета неоднозначні й досить суперечливі. З одного боку - «Ви знаєте, як липа шелестить», «Про панно Інна…», «Гаю шумлять», «Подивилася ясно», «Скорботна мати», «Золотий гул», з іншого - «Партія веде» і інші малохудожні добутки, про які в жарт школярі склали примовку: «Дир-дир-дир, дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир!»

У письменників, які створювали в умовах тоталітарного режиму, було три шляхи: виїхати за кордон, писати за вказівкою партії або говорити правду за закликом серця й бути знищеним не тільки морально, а й фізично. Ми не можемо висувати обвинувачення П. Тичині в тім, що він не зміг протистояти системі й не захотів бути репресованим. Так зложилася його доля. Е. Маланюк, що обрав перший шлях, і все життя сумував за Батьківщиною, писав про це:

• Вили бурі історії
• Рвали й шпурляли вічне

Ніжний, замріяний юнак з відкритим серцем, завзятий і бадьорий, готовий вийти з життям на бій; суворий реаліст із даром передбачення, якого називали «буржуазним націоналістом» який виявився між двох ворожих таборів; а із сумнозвісних тридцят-років офіціозний поет. Такі етапи творчості П. Тичини, їх засвідчив усе той же учнівський фольклор: «А Тичина пише вірші, і усе гірше, і усе гірше».

Правда, до честі поета, у роки Великої Вітчизняної війни він не враховує офіційну думку й пише так, як велить йому власна совість. Якщо записати в хронологічному порядку післявоєнні видання поета, то виходить дивна картина: «Партія веде» - «Ку-ку» (дитяча зборка), «Партія веде» - «Ку-ку» і т.д. Дехто з літературознавців убачає в цьому факті не простий збіг, а іронію, схований протест письменника проти керівництва партією всіма сферами людської діяльності, серед них і літературою

При цьому всім П. Тичина був діяльним Міністром утворення, доброю, щиросердечною людиною. Щоб не підписувати нового правопису, що шкодило самобутності української мови, П. Тичина навіть пішов з високої посади. Нам тепер мало зрозумілі ті часи, адже ми звикли, що засобу масової інформації подають відомості про всім і про всіх, навіть найвищі члени уряду, не дуже підбираючи вираження або навпаки, знаходячи самі точні. Це ж не судимо суворо. Мені здається, якби Павло Григорович написав лише збірник «Сонячні кларнети», стих «Пам’яті тридцяти», те й тоді б він мав право вважатися великим українським поетом