В 1830-1832 роках Лермонтов - студент Московського університету. Два студентських роки, протягом яких не відбувалося яких-небудь значних зовнішніх подій у житті поета, були роками внутрішнього стрімкого зростання, напруженого творчості. Багато чого цікавить студента Лермонтова: новітні плини в науці й історія Новгородської вольниці, гра Мочалова в «Гамлетові» і останні твори Пушкіна, концерти приїжджих музикантів і доля поета Байрона, що загинуло за звільнення Греції. Але серед усього цього - невідступні думки про необхідність для людини волі як головної умови щастя. Не випадково пише він:

• Я молодий, але киплять на серце звуки
• И Байрона досягти я б хотів;
• У нас одна душа, ті самі борошна;
• ПРО, якщо б однаковий була доля!
• («Не думай, щоб я був гідний сожаленья»)

Ці бажання^-бажання-бажання-думки-бажання боротися за волю 11 навіть загинути за неї постійно зустрічаються у віршах і поемах початку 30-х років («Загину я за край рідний, я це почуваю, я знаю»… «За справу загальне, бути може, я впаду»…).

• Ще не знаєш ти, хто я,
• Утішся. Ні, не мирній частці,
• Але битвам, батьківщині й волі
• Приречена доля моя

Лермонтов швидко переконався в тім, що лекції професорів далекі й від теперішньої науки, і від навколишнього життя. Знання давав йому не університет, а поглиблене й різноманітне читання. Опозиційність студента Лермонтова стосовно реакційних і бездарних професорів, участь, в «Маловской історії» привели до того, що навесні 1832 року йому було «порекомендоване піти» з Московського університету

Після просторих університетських аудиторій, де галасливо й весело сперечалися студенти, обстановка військової школи повинна була здаватися Лермонтову особливо важкої: казармена дисципліна, муштра, відсутність книг, одноманітність повсякденних занять. Лермонтов назве час свого перебування тут «страшними роками». Зовні поет намагається нічим не відрізнятися від інших юнкерів, любить здаватися веселим, брати участь у різноманітних жартах і витівках (згадаємо, що в цей час Лермонтову було всього 18 років). Один з однокашників поета А. М. Меринский згадує: «Лермонтов не був із числа страшенних пустунів, але любив іноді пошкольничать. По вечорах, коли бували вільні від занять, ми часто збиралися навколо рояля; на ньому один з юнкерів… акомпанував товаришам, що співав хором різні пісні. Лермонтов негайно приєднувався до співаючої, преголосно заспівував зовсім іншу пісню й збивав усіх з такту; зрозуміло, при цьому піднімався шум, регіт і нападки на Лермонтова» |. Цікаво й свідчення Мерии-ского про те, що,«у юнкерській школі Лермонтов був гарний з усіма товаришами, хоча деякі не дуже любили його за те, що він переслідував їх своїми гостротами й глузуваннями за все помилков, натягнуте й неприродне, що ніяк не міг переносити».

Лише деякі з найближчих розуміли, що й тут Лермонтов у глибині душі залишався далеким від тих дрібних інтересів, - які були властиві більшості юнкерів. Він приховував свої роздуми, свою любов до книг і поезії, «не любив давати списувати свої вірші, навіть і читати». І майже ніхто не знав, що в порожніх класних кімнатах пізніми вечорами юнкер Лермонтов пише роман про селянське повстання, у якому рішуче засуджує жорстокість поміщиків і розуміє справедливість народної відплати: «Кожна стародавня й нова жорстокість пана була записана його ворогами в книгу помсти, до тільки кров (його) могла змити ці ганебні літописи»’. Це з безсумнівністю підтверджує, що Лермонтов не відмовився від вільнолюбних устремлінь своєї юності

Виробництво в офіцери внесло деяку розмаїтість у життя Лермонтова. Як пише той же Меринский, («він почав вести неуважне й веселе життя, проводячи час узимку - у вищому колі петербурзького суспільства й у Царському Селі, у дружніх гулянках; улітку - на ученьях і в таборі під Червоним Селом». Але це знов-таки лише зовнішня сторона життя поета. У дійсності головна його увага зосереджена на творчості

Знайомство з життям петербурзького суспільства наштовхує поета на створення викривальної драми «Маскарад». Крім того, їм почата повість «Княгиня Лиговская», написані поема «Боярин Орша» і драма «Два брати». Лермонтов ще не друкується (поема «Хадж-Абрек» була опублікована без його ведена в 1835 р.); крім друзів, ніхто не знає, що він поет, він тільки мріє ще показати свої твори Пушкіну. Загибель останнього перешкодила їм зустрітися, але вірші «Смерть поета» зробили ім’я Лермонтова повсюдно відомим і возвестили Росії, що «Пушкін умер не без спадкоємця». Виникає «справа про недозволенні вірші», щоМ окончились переклад поет з гусарськ у Нижегородськ драгунськ полк і посиланн на Кавказ.