Іван Олександрович Хлестаков дрібний петербурзький чиновник, по вираженню його слуги Осипа, «елистратишка простий» (тобто в нього чин колезького реєстратора, найнижчий по табелі про ранги), направляючись із північної столиці «у Саратовскую губернію, у власне село», був прийнятий у повітовому місті за ревізора, «вельможу», власника високого чина (за версією Бобчинского, він «сам генералісимус»). Получивший солідну суму грошей як хабарі, обласканий, оголошеним нареченим Марьи Антонівни, дочки Городничего, Хлестаков благополучно вбирається восвояси. Викривають X. лише після від’їзду за допомогою перлюстрованого чиновниками його листа до приятеля Тряпичкину. Новизна цієї сценічної фабули, а разом з тим і Хлестаков як художнього характеру визначається їхнім співвідношенням з реальними випадками й особами

Можливі були три основних варіанти посадового непорозуміння, qui pro quo: на місці «ревізора» виявлявся або ошуканець, свідомо, з корисливою метою сЪебе, що видавав, за інший; або людина, що хоча й не прагнув до обману, але цілком увійшов у своє нове положення й навіть намагався витягти з нього користь; або, нарешті, особа стороннє, випадково прийняте за високу персону, але не воспользовавшееся цією помилкою

Перший випадок мав місце в Устюжине, де якийсь авантюрист видавав себе «за чиновника міністерства» і обібрав «всіх міських жителів» (зі спогадів В.А.Соллогуба). Другий випадок відбувся з літератором П.П.Свиньиним під час перебування його в Бессарабії, що, до речі, відбилося в пушкінському начерку добутку, дуже напоминающем схему майбутнього «Ревізора»: (Свиньин) Криспин приїжджає в Губернію N на ярмонку - його приймають за (нрзб) … Губерн/атор/ чесної дурень - Губ/ернаторша/ з ним кокетує - Криспин сватається за дочку» (Криспин - амплуа шахрая й хвалька у французькій комедії). Нарешті, третій випадок відбувся із самим Пушкіним, що по шляху в Уральськ (1833) був прийнятий у Нижньому Новгороді за людину, що мала «таємне доручення соби - 445 рать відомості про несправності» (оповідання мемуариста й історика П.И.Бартенєва); довідавшись про це пізніше, уже в Оренбурзі, Пушкін удосталь посміявся над несподіваною містифікацією

Однак концепція образа в Гоголя, що, очевидно, був обізнаний про всіх три випадки, не збігається з жодним з них. Хлестаков не авантюрист, не корисливий ошуканець; він взагалі не ставить перед собою скільки-небудь усвідомленої мети (у чорновій редакції X. говорив собі з появою Городничего: «…не піддаватися. Їй-богу, не піддаватися»; але потім ця фраза була знята: дотримуватися якого-небудь обміркованого плану йому не властиво). Хлестаков весь у межах даної хвилини, діє й говорить майже рефлекторно, під впливом обставин

Він так і не розібрався в тім, що відбулося; лише в IV дії йому смутно ввижається, що його приймають за когось іншого, але за кого саме - залишилося для нього таємницею. X. щиросердий і тоді, коли говорить правду, і тоді, коли бреше, тому що неправда його те саме що фантазії дитини

У документах, що ставляться до «Ревізора» і інтерпретуючий його зміст, Гоголь усіляко підкреслював саме цю особливість Хлестакова ненавмисність і природність: «X. зовсім не надуває; він не брехун по ремеслу; він сам позабуває, що бреше, і вже сам майже вірить тому, що говорить» («Уривок з листа, писаного автором незабаром після першого подання «Ревізора»»). «У ньому все сюрприз і несподіванка

Він розговорився, ніяк не знаючи з початку розмови, куди поведе його мовлення. Теми для розмов йому дають що вивідують. Вони самі як би кладуть йому все в рот і створюють розмову» («Попередження для тих, які побажали б зіграти як треба «Ревізора»»). Але саме ця щиросердість обдурила Городничего й компанію, що очікували зустріти теперішнього ревізора, здатних також вивести на чисту воду і якого-небудь шахрая, але оказавшихся неспроможними перед наївністю й ненавмисністю. Можна сказати, що «виведивающие» створюють не тільки «розмову», але й сам вигляд грізного ревізора - при участі X., але без його ініціативи

Хлестаков незвичайний і по своєму положенню в комедійній інтризі, що найчастіше управлялася особою, що виступала в обличчя іншого; такі (якщо називати найближчі до «Ревізора» приклади) Семен в «Уроці дочкам» И.А.Крилова, Пустолобов у комедії «Приїжджий зі столиці, або Метушня в повітовому місті» Г.Ф. Квітки-Основ’яненки, а також численні герої водевілів, ці, як говорив Гоголь, «водевільні пустуни». Роль же X. в інтризі, хоча він і виграє, пасивна; проте автор наполягав на його статусі головного героя. Такий статус повідомляв п’єсі особливий, фантастичний, колорит (X.- «особа фантасмагоричне, особа, що, як брехливий, уособлений обман, унеслось разом із трійкою…» - «Попередження…»), пре обертав традиційну комедійну інтригу в міражну інтригу

Перші виконавці ролі X.- Н.О.Дюр в Олександрійському театрі (прем’єра 19 квітня 1836) і Д.Т.Ленский у московському Малому театрі (прем’єра 25 травня того ж року) - не змогли відокремити свого героя від традиційного амплуа водевільного брехуна, пройдисвіта. Лише поступово відбувалося збагнення X. як винятково оригінального характеру, причому цьому процесу сприяв і сам Гоголь; так, 5 листопада 1851 р. він прочитав комедію в присутності письменників і акторів, у тому числі й С.В.Шуйского, що грало X., з метою показати, як треба вести цю роль, особливо сцену брехні: «…це щось подібне до захвату, натхнення, сочинительского захвату - це не проста неправда, не прості хвастощі» (зі спогадів присутнього на читанні И.С.Тургенєва). Серед наступних замеча-тельних толмачів X.- С.В.Васильєв (1858), М.П.Садовский (1877), П.В.Самойлов (1892).

«От, між іншим, одна придумана м.Са-мойловим подробиця. Коли він розповідає, як грає у віст із сильними миру цього, то з великим апломбом починає перераховувати партнерів: міністр закордонних справ, французький посланник, німецький посланник… Потім раптово замислюється: «кого б ще видумати» і раптом згадує: - И я… Це вимовляється із пробачливою посмішкою й викликає в навколишній підлесливий сміх» (Новий час. 1902. №9330). У більше пізніх постановках підсилилося гротескне фарбування образа X., особливо це ставиться до гри М.А.Чехова (Художній театр, 1921) і Э.П.Гаріна (Гос.театр ім.Вс.Мейерхольда, 1926).

У виконанні Чехова X. був із блідою особою, із бровою, вигнутої серпом, - візитна картка клоуна, блазня, безумця; був як «істоту порожнє, порию нахабне, порию боягузливе, що бреше із захватом, увесь час щось що грає - якусь суцільну імпровізацію…» (Вісник театру. 1921. №91-92. С. 11). У трактуванні ж Мейерхольда, здійсненої Гаріним, X.- це «принциповий містифікатор і авантюрист», «шулер» (В.Э.Мейерхольд. Статті, листа, мовлення, бесіди. М., 1968. 4.2. С.145); у його вигляді було щось від «перевертня», від «дрібного біса» (Д.Шелюг. Нова ревізія «Ревізора». М.; Л., 1927. С.49-51).

Обидві концепції помітно відхилялися від гоголівської інтерпретації, відповідно до якої в X. «нічого не повинне бути зазначене різко», «він навіть добре іноді тримається» («Уривок з листа…»), не говорячи вже про те, що Мейерхольд надавав його вчинкам деяку цілеспрямованість; однак завдяки всьому цьому підсилювалася фан-тасмагоричность образа й всієї п’єси в цілому. Серед наступних видатних виконавців ролі X.- И.В.Ильинский (Малий театр, 1938), О.В.Басилашвили (Великий драматичний театр, 1972), А.А.Миронов (Московський театр сатири, 1972).

Глибокому осмисленню хлестаковщини як явища сприяла й літературна критика й публіцистика

А.А.Григор’єв писав про те, що ступінь сатиричного ефекту прямо пропорційна дрібності Хлестакова як особистості: «Чим пустее, глаже, безбарвніше буде X. на сцені, тим суворіше з’явиться Немезида над беззаконнями міста» (А.А.Григор’єв. Театральна критика. Л., 1985. С.120). В.Г.Короленко, розглядаючи образ X., розібрав феномен самозванства: історія X. «у тисячах живих знімків повторюється щорічно, щомісяця, ледве не щодня по всій особі російської землі» (В.Г.Короленко. Поли. собр. соч. Спб. Т.З. С.363).

Н.А.Бердяєв поширив аналіз хлестаковщини на Росію радянського періоду: «Немає вже самодержавства, але як і раніше Хлестаков грає із себе важливого чиновника, як і раніше всі тріпотять перед ним. Хлестаковская сміливість на кожному кроці дає себе почувати в російської революції»