Дух палкий і досить дивний,

Завжди захоплене мовлення

И кучері чер-ные до плечей.

Його поезію А. С. Пушкін порівнює з «сном дитини», настільки вона була чиста й безневинна. В Онєгіні він знайшов чоло-століття, перед яким можна исповедываться, не боячись насме-шек, - Онєгін щадив його самолюбство, надаючи часу са-мостоятельно розчарувати юнака в його неясних мріяннях. Вони стали друзями «від робити нема чого» - точнейшее спостереження А. С. Пушкіна, що показує, що в душі є певні потреби, і ці потреби направляються на людину, з-всім необов’язково вартої уваги, але лише найбільш підходящого в ряді інших.

Фактично Ленский і Онєгін були двома діалектичними протилежностями одного характеру, і це накладало на їхні відносини додатковий відбиток. Це були два чоловіки, що любили природність, і на ґрунті цього вони вже неминуче повинні були зійтися в оточенні людей-масок і дурнів. Ав-Тор недарма пише:

Меж ними все народжувало суперечки

И к раз-мисленню тягло…

У сільській глухомані Ленский «скрізь був прийнятий як наречений», при цьому порожні неосвічені сусіди вважали згідно, що він - напівросіянин. Імовірно, тому, що писав незрозумілі вірші й говорив про те, що було їм зовсім незрозуміло. Те, що він приїхав з Німеччини, було лише зовнішнім фактором. Але він ро-мантически любив свою наречену наречену - Ольгу Ларіну («И дітям ладили вінці // Друзі-Сусіди, їхні батьки»). Він був обійнятий зовсім юнацьким запалом, і зауваження його старшого друга, що нелестно зрівняв Ольгу з «дурним місяцем на дурному небозводі» його образило. Він продовжував їздити до Ларіним, писав їй в альбом вірші, грав з нею в шахи таким чином, що «пешкою туру» він «брав у рассеянье свою». Драма Онєгіна й Тетяни залишилася поза його увагою, тому він не міг зрозуміти мотивів поводження Ев-Генія на іменинах, коли той став зненацька доглядати за Оль-Гой. Для Ленского було одкровенням, що Ольга прихильно поставилася до раптового залицяльника, а переповнений романтиче-скими поданнями про честь і достоїнство, він не знайшов ниче-го краще, як викликати друга на дуель. Хибність його рішення ста-ла йому ясна вже при зустрічі з Ольгою напередодні дуелі, коли виявилося, що його наречена й не думала його відкидати. «Решась до-кетку ненавидіти…» - ненавидіти не можна «зважитися» настільки штучно. Ленский був роздвоєний між реальним миром і миром своїх мрій і мрячних подань. Вибрати реальний мир, у якому Ольга щиро дивується із приводу його скоро-го від’їзду напередодні, у нього не вистачило сил, тому що щодо Онєгіна він продовжував перебувати в безглуздій омані і йому навіть не спадало на думку спробувати з’ясувати на словах, що той хотів домогтися.

Романтика близької смерті охопила його, він дав волю при-чудливым фантазіям про небезпеку розбещувача-онєгіна й зовсім втратив почуття реальності.

Він мислить: «Буду їй рятівник.

Не потерплю, щоб розбещувач

Вогнем і подихів і похвал

Младое серце спокушав…»

Його смерть, як це ні сумно,- нікого не вразила. З біс-корисними жертвами завжди так буває. Він готовий був убити друга через дурницю й цим виявився непридатний для життя. Убий він Онєгіна - Ольга б напевно відхитнулася від нього, уражена його жорстокістю, і Ленский випробував би сильней-шиї розчарування, що закінчилося б або самоубийст-вом, або перетворенням у копію самого Онєгіна. Але для роману одного Онєгіна був досить, тому вигин молодий Вла-Димир Ленский.