Безумовно, в А. Арно й К. Лансло не було чіткого подання про те, звідки береться їх «раціональна основа граматики» всіх мов. Але не можна до авторів XVII в. пред’являти ті ж вимоги, що до лінгвістів XX в. Сама ідея встановлення загальних властивостей людських мов, заснована на принциповій їхній рівноправності (нехай реально такі властивості виявляються сильно романізованими), являла собою важливу віху в розвитку лінгвістичних ідей. Доля «Граматики Пори-Рояля» була досить складною. Спочатку вона стала дуже популярної й у Франції вважалася зразкової до кінця XVIII - початку XIX в., відома вона була й за межами Франції. Автори наступних «логічних» і «раціональних» граматик їй наслідували. Однак після становлення нової, порівняльно-історичної наукової парадигми саме через свою популярність вона стала сприйматися як зразок «умствующего, априористического, дитячого», по вираженню И. А. Бодуэна де Куртенэ, напрямку в мовознавстві, що втискує мову в логічні схеми; часто їй приписували й те, проти чого вона була спрямована: тверде проходження латинському еталону. Положення не змінилося й у першій половині XX в. Серед її критиків були багато великих учених: И. А. Бодуэн де Куртенэ, Л. Блумфилд, Ч. Хоккетт і ін., що часто судили про неї із других рук. До цього часу емпірична база загального мовознавства сильно розширилася, і «Граматика Пори-Рояля» стала сприйматися як занадто що явно змішує універсальні властивості мови з особливостями романських мов

Новий інтерес до книги виник в 60-і рр. XX в. Багато в чому тут зіграв роль Н. Хомский, що оголосила її авторів своїми попередниками. Його опоненти справедливо вказують на те, що він сильно модернізував ідеї граматики й розглядав неї поза історичним контекстом, однак дійсно багато чого в книзі, насамперед ідея про загальні для всіх мов «структурах думки», виявилося співзвучним хомскианской лінгвістиці. Однак відродження інтересу до «Граматики Пори-Рояля» не можна зводити тільки до авторитету Н. Хомского. У середині 60-х рр. її аналізом і коментуванням незалежно друг від друга зайнялися відразу трохи фахівців, і Н. Хомский виявився лише одним з них. «Реабілітація» книги була пов’язана із загальними тенденціями світового розвитку лінгвістики. Один з коментаторів її, Р. Лакофф, справедливо називав «Граматику Пори-Рояля» «старою граматикою, що довго мала погану репутацію серед лінгвістів, але недавно відновила престиж, що вона мала у свій час».

Відзначимо ще одну рису «Граматики Пори-Рояля», що також вплинула на її подальшу репутацію. Як і лінгвістичні твори попереднього часу, вона була чисто синхронної, «Раціональна основа» всіх мов розглядається як щось незмінне, а фактор історичного розвитку просто не включений у концепцію. Латинська й французька мови розглядаються в книзі як дві різні мови, а не як язик-предок і мова - нащадок (втім, походження французької мови від латинського тоді не було настільки очевидно, як зараз).

Слід зазначити, що дедуктивний підхід до мови, що згадувався вище й знайшов відбиття в спробах конструювання штучного «ідеальної мови», довгий час був популярним. Інтерес до нього проявляли багато найбільших мислителів ХVII в.: Ф. Бэкон, Р. Декарт, И. Ньютон і ін. Однак, коли ідея створення світової мови відійшла на другий план (що відбулося вже з початку XVIII в.), всі згадані проекти забули. Зокрема, проект И. Ньютона, що залишився в рукописі, був уперше виданий в оригіналі лише в 1957 р. Доля всіх подібного роду досліджень виявилася багато гірше, ніж доля ніколи зовсім що не зникала з лінгвістичного побуту «Граматики Пор - Рояля»

Pages: 1 2