Плініанський тип називається за ім’ям римського вченого Плі-Нія Старшого, що загинув при виверженні Везувію в 79 р. н.е. Виверження цього типу характеризуються найбільшою інтенсивністю (в атмосферу на висоту 20-50 км викидається велика кількість попелу) і відбуваються безупинно протягом декількох часів і навіть днів. Продукти вулканічних викидів покривають велику площу. Виверження може завершитися обваленням вулканічного спорудження й утворенням кальдери. Іноді при виверженні виникають палючі хмари, алі лавові потоки утворюються не завжди. Дрібний попіл сильним вітром зі швидкістю до 100 км/рік розноситься на великі відстані. Попіл, викинутий в 1932 р. вулканом Серро-Асуль у Чилі, був знайдений за 3000 км від нього. Аналіз 25 найбільших історичних вивержень показує, що періоди спокою, що передували плініанським виверженням, становили в середньому 865 років.

Пелейський тип. Виверження цього типу характеризуються дуже в’язкою лавою, яка твердне до виходу з жерла з утворенням одного або декількох куполів, вижиманням над ним обеліска, викидами палючих хмар. До цього типу належало виверження в 1902 р. вулкана Монтань-Пеле на про. Мартиника.

Вулканічний тип. Виверження цього типу (назва походити від о. Вулькано в Середземному морі) нетривалі - від декількох хвилин до декількох часів, алі відновлюються кожні кілька днів або тижнів протягом декількох місяців. Висота стовпа досягає 20 км. Магма текуча, базальтового або андезитового складу. Характерне формування лавових потоків, а викиди попелу й куполи виникають не завжди. Вулканічні споруди побудовані з лави. Об’єм таких споруд досить великий - від 10 до 100 км3. До цього типу відноситься вулкан Фуего у Гватемалі, що вивергається кожні кілька років, викиди попелу базальтової сполуки іноді досягають стратосфери.

Стромболіанський тип. Цей тип назв по імені вулканічного острови Стромболі в Середземному морі. Стромболіанське виверження характеризується безперервною вулканічною діяльністю протягом декількох місяців або навіть років і не дуже великою висотою стовпа (рідко вище 10 км). Відомі випадки, коли відбувалося розбризкування лави в радіусі близько 300 м, алі майже уся вона поверталася в кратер. Характерні лавові потоки. Попільні покриття мають меншу площу, ніж при виверженнях вулканічного типу. Склад продуктів вивержень частіше базальтовий, рідше - андезитовий. Вулкан Стромболі знаходиться в стані активності понад 400 років, вулкан Ясур на о. Танна (Вануату) у Тихому океані - понад 200 років.

При виверженні вулкана виділяються продукти вулканічної діяльності, що можуть бути рідкими, газоподібними і твердими. Газоподібні — фумароли і софіони, відіграють важливу роль у вулканічній діяльності. Під година кристалізації магми на глибині гази, що виділяються, піднімають тиск до критичних значень і викликають вибухи, викидаючи на поверхню згустки розпеченої рідкої лави. Також при виверженні вулканів відбувається потужне виділення газових струменів, що створюють в атмосфері величезні грибоподібні хмари. Така газова хмара, що складається з крапельок розплавлених (понад 7000°С) попелу і газів, що утворилася з тріщин вулкана Монтань-Пеле, в 1902 р. знищила місто Сен-П’єр і 28000 його жителів.

Рідкі продукти виверження характеризуються температурами в межах 600–12000°С и представлені лавою.

Тверді продукти - вулканічні бомби, лапіллі, вулканічний пісок і попіл. У момент виверження смороду вилітають із кратера зі швидкістю 500-600 м/з.

Вулканічні бомби - великі шматки затверділої лави розміром у поперечнику від декількох сантиметрів до 1 м і більше, а в масі досягають декількох тонн (під година виверження Везувію в 79 р. н.е., вулканічні бомби - «сльози Везувію» - досягали десятків тонн). Смороду утворюються при вибуховому виверженні, що відбувається при швидкому виділенні з магми газів, що містяться в ній. Лапіллі - порівняно дрібні уламки шлакам величиною 1,5-3 див, що мають різноманітні форми. Вулканічний пісок складається з порівняно дрібних часток лави (1-0,5 див). Ще більш дрібні уламки, розміром від 1 мм і менше, утворюють вулканічний попіл, який, осідаючи на схилах вулкана або на деякій відстані від нього, утворює вулканічний туф

Розподіл вулканів по поверхні земної кулі найкраще пояснюється теорією тектоніки плит, згідно з якою поверхня Землі складається з мозаїки рухливих літосферних плит. При їхньому зустрічному русі відбувається зіткнення, і одна з плит занурюється під іншу. Якщо плити розсовуються, між ними утворюється рифтова зона. Вияви вулканізму пов’язані з цими двома випадками. Вулканічні зони розташовуються по межі плит, що рухаються. Відомо, що океанські плити, які утворюють дно Тихого океану, занурюються під материки й острівні дуги. Області зіткнення відзначені в рельєфі дна океанів глибоководними жолобами, паралельними бережу. Вважається, що в зонах занурення плит на глибинах 100–150 км формується магма, при піднятті якої до поверхні відбувається виверження вулканів. Оскільки кут занурення плити часто близький до 45°, вулкани розташовуються між сушею і глибоководним жолобом приблизно на відстані 100–150 км від осі останнього і утворюють вулканічну дугу, що повторює обриси жолоба і берегової лінії. Іноді говорять про «вогненне кільце» вулканів навколо Тихого океану. Однак це кільце переривчасте (як, наприклад, у районі центральної й південної Каліфорнії), тому що занурення відбувається не скрізь.

Вулкани рифтових зон існують в осьовій частині Серединно-Атлантичного хребта й уздовж Східно-Африканської системи розламів.

Є вулкани, пов’язані з «гарячими крапками», розташованими усередині плит у місцях підйому до поверхні мантійних струменів (багатої газами розпеченої магми), наприклад, вулкани Гавайських островів. Вважається, що ланцюг цих островів, витягнутий у західному напрямку, утворився в процесі дрейфу на захід Тихоокеанської плити при русі над «гарячою точкою». Зараз ця «гаряча крапка» розташована під діючими вулканами о. Гавайї. У напрямку на захід від цього острова вік вулканів поступово збільшується.

Щорічно вивергається приблизно 60 вулканів. Є відомості про 627 вулканів, що вивергалися за останні 10 тис. років, і про 530 - в історичний годину. Найбільша вулканічна активність спостерігається в Камчатському й Центрально-Американському регіонах. Вважається, що після вивержень вулканів середня температура атмосфери Землі знижується на кілька градусів за рахунок викиду дрібних часток (менше 0,001 мм) у вигляді аерозолів і вулканічного пилку, що потрапляє в стратосферу й зберігається там протягом 1-2 років. Цілком ймовірно, таке зниження температури спостерігалося після виверження вулкана Агунг на о. Балі (Індонезія) в 1962 р.

Виверження вулканів загрожують життю людей і завдають матеріальної шкоди. Після 1600 р. у результаті вивержень і пов’язаних з ними селів та цунамі загинуло 168 тис. чоловік, жертвами хвороб і голоду, що виникли після вивержень, стали 95 тис. чоловік. Унаслідок виверження вулкана Монтань-Пеле в 1902 р. загинуло 30 тис. чоловік. У результаті сходу селів з вулкана Руїс у Колумбії в 1985 р. загинули 20 тис. чоловік. Виверження вулкана Кракатау в 1883 р. призвело до утворення цунамі, що забрали життя 36 тис. чоловік.

Характер небезпеки залежить від дії різних факторів. Лавові потоки руйнують будинки, перекривають дороги й сільськогосподарські землі, що на багато сторіч випадають з господарського використання, поки в результаті процесів вивітрювання не сформується новий ґрунт. Темпи вивітрювання залежати від кількості атмосферних опадів, температурного режиму, розумів стоку й характеру поверхні. Так, наприклад, на більш зволожених схилах вулкана Етна в Італії землеробство на лавових потоках відновилося тільки через 300 років після виверження.

Унаслідок вулканічних вивержень на дахах будинків накопичуються товсті шари попелу, що загрожує їхнім обваленням. Потрапляння до легенів дрібних часток попелу призводить до відмінку худоби. Попіл у повітрі становить небезпеку для автомобільного й повітряного транспорту. Часто на годину попелопадів закривають аеропорти.

Потоки попелу - розпечена суміш зваженого дисперсного матеріалу й вулканічних газів, - переміщаються з великою швидкістю. У результаті від опіків і запарфуми гинути люди, тварини й рослини, руйнуються будинки. Давньоримські міста Помпеї та Геркуланум потрапили в зону дії таких потоків і були засипані попелом під година виверження вулкана Везувій.

Pages: 1 2 3