Всесвітня Драма написана в 1869 році; але, на нашу думку, було б своевременнее, якщо б вона з’явилася двома-трьома століттями раніше, так мало в ній загального з ідеями й прагненнями нашого століття. Ця драматична поема, як уже було згадано, ділиться на вісім днів і, подібно Божественній Комедії, Загубленому Раю, вся написана віршами. Багато посиленої праці й часу взяла вона y автора, але при цьому навряд чи здатна задовольнити навіть самому невимогливому смаку сучасної людини. Повторюємо, такий добуток могло б мати сенс для XVI або XVIИ сторіч, але для нас, після філософського руху XVIII століття, воно вже є позитивним анахронізмом, і відносний успіх його можливий хіба тільки в самому обмеженому кружку, що усе ще витає в старих переказах. Взагалі, коли поет навмисно отрешается від почуттів і понять своїх сучасників, прагнучи відтворити в їхній уяві давно зниклі образи, вона ризикує залишитися на самоті, тому що не може збудити ні інтересу, ні симпатії вчитателе.

Перша частина драми відбувається в монастирському саду. Юна, прекрасна Соледада й закоханий у неї Гонорій ледаче бродять у ньому, віддавшись своїм мріям. Раптом перед ними є Ісус Волхв, той самий, що, по сказанню євангеліста Марка, пішов за Ісусом Христом, коли Він узятий був під варту й покинуть своїми учнями. Це апокрифічна особа, вибрана в драмі знаряддям Божией волі, разсказивает між іншим, що після смерті Ісуса Христа ангели спорудили гігантський міст від неба до землі, щоб по ньньому сходило каяття людей і сходило на них прощення

На березі джерела, іменованого Забуттям, Гонорій зізнається, що, спонукуваний почуттям ревнощів і бажанням безроздільно володіти любов’ю прекрасної Соледади, усунув зі шляхи її рідного брата Палациана, уклавши його втемницу.

Любов настільки обуяла всі помисли Гонорія, що він уже не усвідомить своєї провини, не почуває ні каяття, ні каяття совісті, а, весь поглинений своєю пристрастю, про одному тільки й думає, одного бажає зберегти навіки володіння обожненою істотою. У цьому прагненні він не знає границь і з якимось шаленим захопленням молить звернути його в мармур, щоб не залишати могили своєї коханої, якщо смерть викраде її, залишатися, хоча б німим, нерухомим, але вічним хоронителем дорогого пороху. Ісус Волхв не відкинув можливості виконання такого благання, але відразу застеріг Гонорія, що своїм божевільним бажанням він сам готовить собі невимовні борошна

Потім автор переносить нас на цвинтар, де почиет Соледада, a над могилою її коштує Гонорій, звернений у статую. Але от є Палациан, звільнившись із в’язниці; він повний скорботи o тієї, що була мимовільною причиною його ув’язнення, і гірко оплакує її; при цьому нещасний Гонорій, незважаючи на свою метаморфозу, випробовує такі мучення ревнощів, що Ісус Волхв, зглянувшись нарешті над страждальцем, звільняє його з мармурових уз

У другий день виконується інше бажання Гонорія: він звернений у дерево, у зелений кипарис, що осіняє могилу Соледади, і сподівається знайти заспокоєння на цьому новому щаблі буття; a тим часом Соледада, бачачи з небесної висоти, як вірна й безмежна його любов, помишляет зійти до нього на землю, але вже за одну цю думку миттєво піддається вигнанню з обителі праведних. Тоді вона волає до допомоги Ісуса Волхва, і в ту ж хвилину вибухає страшна гроза, перетворена в буру й блискавку, Соледада спускається над власною могилою й розвіює свій порох, при чому з деревного стовбура виривається розпачливий лемент, потім інша блискавка розбиває кипарис, і звільнений Гонорій, не довідавшись своїй коханій, із прокльоном біжить із цього похмурого притулку, де так довго жив і страждав

На третій день Гонорій піднімається ще щаблем вище в порядку світобудови: він звернений уже в одушевлену істоту, у могутнього орла, і, як і раніше вірний своєї неможливої любові, співає їй гімни, ширяючи в повітряній височині; потім спускається на те місце, де була могила Соледади, і обсипає його квітами. A тим часом, літаючи по піднебессю, він бачить мир у всій розмаїтості пороку й зла: те відкривається перед ним велике царство неправди, що обвиває все життя людську, то виявляються сховані в мороці, невідомі діяння, і орлиний погляд його проникає в саму глибину таємних помислів, у самі непроникні щиросердечні схованки. Користуючись такими даними, автор уводить у свою поему кілька уривчастих драматичних епізодів і тим хоч почасти наближає до дійсності цю суцільну фантасмагорію; але слідом за тим вона триває знову й уже з деякими, рідкими проблисками життєвої правди. День закінчується в соборі: Гонорій, притягнутий зображенням Соледади, що прикрашає вівтар, усе в тім же образі орла уривається у внутрішність храму й там робить пожежу, бажаючи роздути сильніше священний вогонь. Вівтар спалахує й звертається в попіл, a обурений народ схоплює винуватця, вимагаючи, щоб він був спалений на багатті. Під час страти, що відбувається, душу Гонорія вилітає з полум’я, але Соледада, спонукувана бажанням урятувати його, сама кидається на багаття й виносить всі борошна, призначені неї улюбленому

На четвертий день Гонорій уже є в образі молодого схимника, принявшаго постриг від єпископа Палациана, що нарік його колишнім ім’ям на честь свого брата, викраденого смертю, a при цьому й власній душі Гонорія начебто злилася в єдино з тієї, що жила колись у тілі покійного. Перед нами сповідальня: y ніг молодого духівника схилилася жінка, відкинувши покривало зі своєї прекрасної особи, і він содрогается при погляді на неї, тому що довідається дорогі риси Соледади. Дійсно, це вона, тобто душу її, що прийняла іншу тілесну форму. Явище повторюється кілька разів, і Гонорій те захоплено волає до неї, то сумнівається й знову втрачає неї з виду. Нарешті душу Соледади зникає, a разом з тим ховається й жінка. Гонорій знову наодинці із самим собою; занурений у глибокий сум, він бере папір і перевіряє їй свої почуття й думи, викладаючи їхніми віршами, у яких мимо його волі виражається чисто пантеїстичний світогляд. Ці гріховні вірші доходять потім до відомості Саламинскаго єпископа, обурений ними, він вирішується зрадити молодого ченця суду інквізиції, і цей учинок стає причиною передчасної смерті обох: Гонорій умирає від розпачу, a сам єпископ від каяттів совісті за своє мимовільне вбивство. Потім вони зустрічаються в загробному житті й з укоризнами обвинувачують друг друга

Тоді є Ісус Волхв, щоб повідати їм божественний вирок, що велить Палациану присвятити себе звертанню грішників на шлях істини, a Гонорієві перенестися на ту планету, де безтурботн і недбайливі викупають всі пагубні помилки свого минулого життя на землі; там він повинен зустріти мати свою Пасу, засуджену за те, що не виховала сина у твердих правилах релігії, і разом з нею пройти по всім планетам, певним для спокути більше тяжких гріхів. Палациан і Гонорій покірно йдуть виконувати своє призначення, a Соледада молиться за обоє

Pages: 1 2