З 1753 року письменник знову у мандрах. Він мріє поїхати до Пенсильванії, але страх морської хвороби утримав його від цього. Замість Пенсильванії він їде до Женеви. Але й там йому було не до душі.

Нарешті, 1760 року, Вольтер оселився у Ферне — маєтку на кордоні Франції та Швейцарії. Останні роки його життя були досить насиченими. Він отримав міжнародне визнання, вся Європа відвідувала його. З тими, хто не міг приїхати, він листувався, іноді відправляючи до тридцяти листів протягом дня. Вольтера називали «фернейським патріархом». Саме тут, у Ферне, він став захисником усіх, хто зазнавав релігійних переслідувань. Монархи Європи (Катерина II, Фрідріх II, Густав III) наввипередки шукали його прихильності; його називали навіть окремою державою, оскільки при всіх дворах Європи він мав своїх послів. Виникло і пішло гуляти світом слово «воль-теріанство», що означало «вільнодумство, скептичне ставлення до авторитетів», і було водночас негативною оцінкою і компліментом людині, яку називали вольтеріанцем.

Після довгих поневірянь Європою у лютому 1778 року Вольтер повернувся до Франції. Він купив будинок у Парижі, активно працював над новою трагедією «Агафокл», над проектом словника французької мови.

Однак смерть вже стояла на порозі його дому. Несподівано у Вольтера з’явилися сильні болі невідомого характеру. На початку травня лікарі поставили страшний діагноз: рак. Вольтер ще жартував, тримався, але його мучили страшенні болі. 30 травня письменник помер. Племінник Вольтера абат Міньо таємно вирішив перевезти тіло небіжчика до Шампані й там поховати в абатстві Сельєр.

…Остання травнева ніч 1778 року видалася теплою, і вартові паризької застави, солодко позіхаючи, приготувалися вже було закрити смугастим шлагбаумом широкий тракт, що вів од столиці до знаменитої провінції Шампань, коли почувся цокіт копит. «Кого ще там дідько несе проти ночі?» — незадоволено пробурчав собі під носа офіцер і’ майже дослівно повторив своє запитання вголос. «Слава Ісусу Христу!» — за цим церковним привітанням, що пролунало з блакитної, оздобленої зірками карети, яка. щойно під’їхала до застави, вартові впізнали, служителя Божого. «Документи»,— не люб’язніше, ніж раніше, проскрипів загрубілий на службі голос. «Документи в порядку, абате Міньо, але яка крайня потреба погнала вас у дорогу проти ночі, і що там у вас у кареті?»

Якби ж то вартові могли знати, що в разі затримання цієї карети на них уже наступного ранку чекало б підвищення по службі й значна грошова винагорода (адже католицька церква славилася вмінням щедро винагороджувати за послуги, надані їй у боротьбі з її запеклими ворогами, а в кареті знаходився найперший з-поміж них!). Але вони цього не знали, бо крім сплячого старигана в нічному халаті й ковпакові в кареті нікого не було. А втім, вони цього старигана добре розуміли — їх самих хилило на сон. І хоч ця карета здалася офіцерові напрочуд знайомою, він махнув рукою і крикнув: «Проїжджай!» Абат поспішив виконати команду, витираючи з обличчя: холодний піт і вгамовуючи нервове дрижання рук. Париж залишився позаду, а попереду була довга й небезпечна дорога до абатства Сельєр. Та ще й поруч із трупом…

Так, стариган дійсно спав, але сном вічним. «Ось я і виконав Ваше прохання, дядечку Франсуа»,— подумав абат, зручніше вмощуючи для дальньої дороги захололе тіло того, чиїм ім’ям згодом назвали ціле століття. Так, по-детективному, було. Врятовано від ганьби прах одного з найвидатніших синів Франції ї людства — великого Вольтера…

Похорони в Парижі уряд заборонив.

У дні. Французької революції 1791 року прах Вольтера були урочисто перевезено до столиці. На його катафалку повсталі написали всього декілька слів, що яскраво підсумовули усю діяльність Вольтера: «Він підготував нас до свободи». Зараз прах філософа знаходиться у Пантеоні видатних людей Франції.

Творчий спадок письменника досить значний. ‘ Тут і сатирична поема «Орлеанська діва», трагедії «Магомет» і «Меропа», комедії «Блудний син», «Наніна», філософські повісті

«Кандід», «Простак», «Задіг» та інше.

Просвітницька діяльність та художня творчість Вольтера мала значний вплив на європейську й українську культуру. Т. Шевченко у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» іронізував з приводу книги «Листування Катерини Великої з паном Вольтером» (1803), де виявилися суперечливі філософські та історичні погляди Вольтера.

Творчість видатного французького просвітителя здавна відома в Україні завдяки перекладам П. Грабовського, Л. Івченка, В. Підмогильного, М. Рильського.

АНАЛІЗ ПОВІСТІ «ПРОСТАК»

Межа ХУН-ХУНІ століть — час найглибшої кризи релігійної свідомості й підйому демократичної ідеології, що вступили в люту боротьбу. Це була епоха контрастів — надмірного багатства й жахливої вбогості, сміливих і талановитих будівельних заходів і винищувальних воєн, передових наукових гіпотез і схоластичної рутини, зухвалого вільнодумства й запеклого релігійного фанатизму. Передова ідеологія епохи проявляла себе у всіх сферах. Просвітителі відстоювали позицію розвитку передової науки й культури, їхнього поширення в суспільстві; уже одне це надало їхній діяльності революційного характеру. Діячі передової ідеології — письменники, учені, мислителі — не просто боролися зі старим і реакційним, але й творили, висуваючи чимало сміливих гіпотез у всіх галузях — від чистої науки до прагматичної, «прикладної» філософії й політики.

Просвітницький рух був поширеним серед вільнодумців. Серед тогочасних «філософів» були не тільки представники передової інтелігенції, але й деякі аристократи й окремі діячі церкви. Просвітництво було модним; «філософи» стали тепер бажаними гостями в столичних салонах, а світські дами любили, щоб художники зображували їх на портретах з томами «Енциклопедії» на туалетному столику, У літературних і світських колах зацікавлено обговорювали не вишуканий каламбур і не галантно-авантюрний роман, а філософський трактат або навіть яку-небудь працю з фізики, астрономії, ботаніки.

Із просвітництвом загравали (наприклад, Фрідріх II і Катерина II), але його й боялися. «Старий порядок» вів із ним запеклу боротьбу. Книги передових письменників заборонялися, конфіскувалося, спалювалися. Надміру сміливі видавці піддавалися штрафам, тюремному ув’язненню, втрачали «королівські привілеї» на друкування книг. Однак крамольні твори публікувалися не тільки у Франції, де цензура була досить строга, але й у сусідніх Голландії та Швейцарії й контрабандно переправлялися через кордон. «Небезпечні» твори гуляли в списках, причому переписувалися й ризиковані зухвалі епіграми, і яскраві антифеодальні й антиклерикальні памфлети, і наукові трактати, що пропагували передові ідеї.

Просвітництво не було цілісним. У ньому існували різні пласти й елементи минулого; його еволюція проходила кількома етапами. Перша половина сторіччя — початковий етап просвітницького руху — була, природно, ще еклектичною і обережною, багато в чому роз’єднаною, на відміну від другого етапу, коли просвітництво набуло небувалого розмаху й широти, коли «релігія, розуміння природи, суспільство, державний лад — усе було піддано нещадній критиці», «все повинно було стати перед судом розуму і або виправдати своє існування, або відмовитися від нього».

Залишена Вольтером творча спадщина — величезна. Вона включає, мабуть, усі жанри, які були популярні в ті часи. Вольтер якось помітив, що «всі жанри гарні, окрім нудного», і ця крилата фраза не випадково сказана саме ним. Він був провідним драматургом свого часу. Його сатирична лірика і його їдкі, іронічні, глузливі памфлети — безумовно, найкраще, що було створено в цій сфері в XVIII столітті. Захоплива, дотепна, стилістично бездоганна його філософська, історична, наукова проза. Повісті, новели, філософські казки Вольтера — знаменна сторінка в історії французької прози. Усі риси великої прози притаманні і його листам, то ліричним, то нестримно веселим, то гнівним, то саркастичним. А їх Вольтер написав більше п’ятнадцяти тисяч!

Він завжди писав легко, швидко й весело — і в моменти благодатних творчих усамітнень, і-в метушні світського життя, у привабливій тиші свого робочого кабінету, і в приймальні Фрідріха II, і в провінційній таверні. На більшість подій громадського або літературного життя Вольтер відгукувався то епіграмою, то памфлетом, то повістю, то великим темпераментним листом.

Pages: 1 2