рідних степів. Хотілося знову почзтй чарівну українську мову, оспівану їм у багатьох поезіях. Крім того, матеріальний стан сім’ї погіршав до краю. Співає усім серцем рвався в Україну. Нарешті в 1924 році йому було дозволено повернутися на рідну землю. У Києві він читає лекції, працює редактором у Держлітвидаві України, з головою поринає в літературно-громадське життя.

Проте підірване вічними нестатками й еміграцією здоров’я, смерть усіх чотирьох дітей доконали поета: 12 серпня 1925 долі Володимир Самійленко помер на дачі в Булаївці під Бояркою, де й був похований. Народ з сумом проводжав свого поета в останню шлях: комнезамовець Клименко пожертвував дощок на домовину, на хрест подарували білокору берізку, селяни знесли хто що міг, на скромні поминки по душі покійного - великого життєлюба, тонкого й проникливого лірика, літньої людини йз замріяною душею.

Pages: 1 2