Однієї з важливих сюжетних ліній роману виявляє-ся історія взаємин Володимира Дубровско-Го й Маші Троекуровой. У долях цих героїв багато загального. Вони обоє рано втратили матерів і були лише-ны достатнього батьківського пещення й тепла. Один виховувався вдалині від будинку, інша жила при батьку, але, уникаючи проявів його гарячого й непредсказуе-мого вдачі, воліла усамітнюватися із книгами, не-жели відкривати свої почуття батькові.

Володимир знав Машу ще дитиною, і вона «тоді вже обіцяла бути красунею». Направляючись по заклику старої Єгорівни до хворого батька, Дубровский-Млад-Ший знову побачив Машу й полюбив. Ця любов узяла гору над ненавистю й спрагою мести. І незважаючи на те, що батько Маші, Кирила Петрович, був першим ворогом Володимира, винуватцем всіх його нещасть, шляхетний розбійник відмовляється від нальотів на Покровське.

Дубровский є в будинок Троекурова під видом молодого вчителя, француза Дефоржа, що пона-чалу не збуджує ніякого інтересу в Марьи Кириловны. «Вихована в аристократичних предрас-судках», вона не сприймав його не тільки як чоловік-чинові, але і як об’єкт, що заслуговує уваги. «Учитель був для неї рід слуги або мастерового, - говорить автор, - а слуга або мастеровой не здавався їй мужчиною».

Зухвала забава батька допомогла Маші побачити в Дефорже мужньої й сміливої людини. Залишившись наодинці з ведмедем, Володимир анітрошки не расте-рялся, він вихопив пістолет і вистрілив у вухо голод-ному звірові. Свій несподіваний для всіх учинок «француз» пояснив тим, що «не має наміру терпіти образу». Це по-справжньому потрясло Машу. Саме про такого героя марила вона після читання французьких романів.

Пограбування Антона Пафнутьича змусило Дубров-Ского бігти із троекуровского будинку. Не бажаючи про-слыть негідником, Володимир вирішується порозумітися з Машею, відкрити їй істину про себе. Записка Дубровского збудила в Маші двоїсті почуття: з одного боку, їй було цікаво й приємно, з іншого боку - своїм запрошенням на нічне побачення вчитель ставив її в неспритне положення. Проте Маша со-гласилась. Героїня чекала освідчення в коханні, а вус-лышала страшне визнання: «Я не француз Дефорж, я Дубровский». Владимир у черговий раз продемон-стрировал хоробрість і шляхетність, але це стало для Марьи Кириловны сьогоденням ударом. Повернувшись до себе, довго ридала вона «в істеричному припадку». Всієї її надії на щастя були зруйновані. Вынуж-Денный ховатися, Дубровский обіцяє бути пре-даним Маші й пропонує їй свою допомогу й захист. Марье Кириловне вона дійсно знадобилася, коли з’явився князь Верейский. Маєток князя Верейского, багатого поміщика, на^-ходилося всього в тридцяти верстах від Покровського. Повернувшись через границю, старий князь, не при-выкший до самоти, уже на третій день відправився на обід до Троекурову. Верейский виглядав набагато старше свого років, але все-таки був досить приємний, до того ж люб’язний. Він прекрасно знав світло, і йому вільно швидко вдалося завоювати увагу Кирилы Петровича й Маші, що живуть у глухомані, своїми рас-розповідями про нього.

Арбатово вразило Троекуровых своєю красою, чистотою, добірністю. День у суспільстві Верейского, з «почуттям і уявою» мовця не тільки про картини зі своєї галереї, але й на будь-які теми, про-летів непомітно. Марья Кириловна почувала себе увесь час легко й невимушено, начебто вже давно була знайома із князем. Верейский, дійсно, розташовував до себе. Він здивував своїх гостей великолеп-ний кухнею, теперішнім салютом, духовою музикою. Кирила Петрович сприймав все це як знаки поваги до себе, а Маша ні про що не замислювалася й про-сто була щаслива.

Однак «старий залицяльник був уражений її красою» з першого погляду й уміло плів навколо юної красуні свої мережі. Не роздумуючи довго, він поїхав неї сватати. Цього довірлива й наївна Маша ніяк не очікувала. В одна мить із чарівного співрозмовника Верейский пре-вратился для неї в огидного й ненависного ста-рика. Шлюб з ним пугал її «як плаха, як могила». Всі надії вмовити жадібного батька й самого Верейского відмовитися від весілля виявилися даремними. Сльози й благання Маші нікого не торкнули, і в розпачі вона ста-ла шукати допомоги Дубровского.

Допомога прийшла, але пізно. Вінчання свершилось, і на слова Володимира про волю Марья Кириловна від-ветила, що не може порушити клятви, даної перед богом. І це пушкінський ідеал жінки - вірна й віддана, всупереч всім і вся. Учинок Маші пора-жает своєю високою моральністю, цілісністю ха-рактера й мужністю.

Жаль Володимира, жаль Машу, але все-таки читач випробовує у фіналі роману якесь світле чувст-в, і викликано воно рішучістю й бескомпромисс-ностью юної дівчини