Поема «Енеїда» І. П. Котляревського — яскраве явище в українській літературі, котре розпочинає новий етап у її становленні та розвитку. «Енеїду» називають також енциклопедією українського народного життя XVIII століття.

За жанром цей твір — травестійно-бурлескна поема. «Травестія» — французьке слово, що

Означає переодягання. І справді, запозичивши сюжет у давньоримського автора Вергілія, де розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм, Котляревський одягнув своїх героїв у національний український костюм, показав звичаї, побут життя різних соціальних станів саме українців XVIII століття.

Сутність травестії та бурлеску — у різкому контрасті між темою та характером її розкриття (наприклад, героїчний зміст розкривається засобами комічного). Травестія, бурлеск передбачають заперечення, висміювання першооснови (оригіналу). Котляревський поставив собі іншу мету: у відомому для всіх сюжеті дати опис нового, маловідомого для світу життя українського народу.

Скориставшись твором римського класика й досвідом його переробок в інших літературах Європи, Іван Петрович Котляревський створив цілком новий твір, сповнений національного колориту, народного гумору, живої української мови.

Жанр бурлеску (від італійського — жарт) передбачав, щоб про буденне, звичайне говорилося урочисто, піднесено, а про героїчне — у зниженому, навіть вульгарному тоні. Так, богиня Юнона «розкудкудакалась, як квочка», троянці — як коти, що муркочуть, Еней — як миша, Нептун — ніби карась, Турн — то стовп. Усяка святість «злітає» з богів, поважних осіб, коли читаєш, як верховний бог п’є горілку й оселедцем заїдає, богиня ходить в очіпку, цариця витинає в парі з козаком гопак, царевич спить у просі, а воїни наскакують один на одного, як блохи.

Проте гумор Котляревського — не лише розважальний. Поет зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримне прагнення народу до волі. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України (козаччину), своє сучасне та зазирнув у майбутнє.

Прикладом критики, висміювання сучасних поетові негараздів можуть бути описи пекла і раю:

Панів за те там мордували

І жарили з усіх боків,

Що людям льготи не давали

Суддям, чиновникам теж «давали в пеклі добре хльору» за те, що вони… по правді не служили Та тільки грошики лупили І одбирали хабарі. Сміливо натякаючи на сучасний стан українського суспільства, Котляревський пише:

Живе на острові цариця Цірцея, люта чарівниця І дуже злая до людей… Тому майбутнє свого народу у нього викликає велику тривогу: Пропали всі ми з головами, Прощаймось з тілом і душами, Останній наш народ пропав: Пропали! Як Сірко в базарі, Готовте шию до ярма! Дає поет і підказку виходу із становища у майбутньому. Треба щоб Зібралися в одну всі купу Подумать о біді своїй. Висновок. Отже, наповнивши бурлеск і травестію новими якостями, І. П. Котляревський подолав обмеженість цього жанру й незмірно збагатив його.