Час зближає нас із найглибшими й зовсім невідомими властивостями Миру, які навряд чи може передбачати самий сміливий політ людської думки. Самою загадковою властивістю природи є час. Подання про час придушує наша уява. Точні науки заперечують існування в часу яких-небудь інших властивостей, крім найпростішої властивості “тривалості” проміжків часу, вимір яких здійснюється годинниками

Класична механіка приходить до Миру, строго детермінованому, але позбавленому причинності. Разом з тим причинність є найважливішою властивістю реального Миру

Натураліст переконаний, що питання “чому?” - законний, що на нього може бути знайдена відповідь. Подання про причинність є основою природознавства. У точних науках законним є тільки питання “як?” - яким образом відбувається даний ланцюг явищ. Тому точні науки є науками описовими. Зміст же точних наук значно більше бідне

Уважаючи проміжки часу й простору, компонентами четирехмерного інтервалу Миру Минковского теорія відносності ейнштейна поглибила цю аналогію. Тільки псевдоевклидовий характер геометрії Миру Минковского відрізняє проміжки часу від проміжків простору

Час доповнює просторову арену, на якій розігруються події Миру. У такій концепції час скалярно й зовсім пасивно. Завдяки скалярности часу в рівняннях теоретичної механіки майбутнє не відрізняється від минулого, а отже, не відрізняються й причини від наслідків

Філософська концепція Маху, виведена строго логічно з основ точних наук, залучила до себе велика увага, незважаючи на її невідповідність нашим знанням про Світ і повсякденний досвід. Можливість пророкування явищ випливає з опису в четирехмерном світі. У цій можливості пророкування й полягає могутність точних наук. Чарівність цієї могутності так велика, що часто змушує забувати принципову неповноцінність їх базису

Виникає природне бажання ввести в теоретичну механіку принцип причинності й напрямки часу. Але тут повинен бути здійснимо досвід, що показує, де перебуває причина й де наслідок

У статистичній механіці є спрямованість часу, і вона задовольняє нашим бажанням, вона перекидає деякий міст між природознавством і теоретичною механікою

Якщо спрямованість часу й інші його можливі властивості є об’єктивними, вони повинні входити в систему елементарної механіки одиничних процесів. Зовсім природно, що в статистичній механіці, заснованої на звичайній механіці крапки, спрямованість часу не з’являється як властивість самого часу, а виникає лише як властивість стану системи

Час стає активним учасником Світобудови, що усуває можливість теплової смерті. При такому розгляді події повинні відбуватися не тільки в часі, як на деякій арені, але й за допомогою часу. Тоді можна буде зрозуміти гармонію життя й смерті, що ми відчуваємо як сутність нашого Миру

Уже через одних цих перспективи треба’ уважно обміркувати питання про те, яким образом у механіку елементарних процесів можна ввести поняття про спрямованість часу або об нього ході

У статистичному ансамблі несиметричність у часі може виникнути через малоймовірні початкові умови, викликаних втручанням сторонньої системи, дія якої є причиною

У відповідності із другим початком термодинаміки, якщо надалі система буде ізольованої, те її ентропія буде зростати, і спрямованість часу може бути пов’язана із цим напрямком зміни ентропії. У такому випадку система прийде до найбільш імовірного стану

Т.е. система виявиться в рівновазі, флуктуації ентропії різних знаків будуть зустрічатися однаково часто.

При наивероятнейшем стані в статистичній механіці ізольованої системи не буде спрямованості часу

Спрямованість часу означає безперестану існуючий у часу хід, що, впливаючи на матеріальну систему, може перешкодити їй перейти в рівноважний стан. Статистичне ж узагальнення такої механіки може привести до висновку про недосяжність рівноважних станів

Ідея причинності зовсім не сформульована в природознавстві. Спробуємо представити механікові в найпростішому виді як класичну механіку крапки або системи матеріальних крапок

Причинність самим тісним образом зв’язана із властивостями часу, зокрема з розходженням майбутнього й минулого

У зв’язку із цим варто керуватися наступними постулатами:

1. Причини й наслідки розрізняються часом. Тому між їхнім проявом існує як завгодно мале, але не рівне нулю, тимчасове розходження певного знака

2. Розходження причин від наслідків, може бути названо спрямованістю або ходом. Такою властивістю визначається відмінність майбутнього від минулого

3. Причини й наслідки завжди розділяються простором. Тому між ними існує як завгодно мале, але не рівне нулю, просторове розходження

Причинність говорить нам про існування спрямованості в часу й про деякі властивості цієї спрямованості, разом з тим вона не є сутністю цього явища, а тільки його результатом. Застосовувати другий постулат указують труднощі, пов’язані з розвитком ідеї Лейбница про визначення спрямованості часу через причинні зв’язки

Основою класичної механіки Ньютона є аксіома 3. Аксіома 1 відсутній у механіку Ньютона в силу ж повної оборотності часу

Але в атомній механіці є необоротність у часі, який не було в механіку Ньютона

Класична механіка й атомна механіка входять у нашу аксіоматику як дві крайні схеми. Вплив на систему макроскопічного тіла - приладу вводить розходження між майбутнім і минулої, тому що майбутнє виявляється передбачуваним, а минуле немає. Принцип непроникності матерії в “їй втратив своє значення, до у силу можливості суперпозиції полів приймається

Відповідно до звичайних фізичних поглядів ланка, де причина породжує наслідок є просторово-тимчасовою крапкою, що не підлягає подальшому аналізу. Елементарна причинно-наслідкова ланка в силу наших аксіом причинності повинне мати структуру, обумовлену неможливістю просторово-тимчасового накладення причин і наслідків

Ланка має розмірність швидкості й дає величину швидкості переходу причини в наслідок. Де немає матеріальних тіл і є тільки простір і час, цей перехід здійснюється через “порожню” крапку

Ланка повинна бути універсальної постійної. Величина ланка може бути зв’язана тільки із властивостями часу й простору, а не із властивостями тел. Воно може характеризувати хід часу нашого Мира

Мир із протилежним ходом часу рівносильний нашому Миру, відбитому взеркале.

Мир, відбитий у дзеркалі, по своїх фізичних властивостях повинен відрізнятися від нашого Миру. При зміні спрямованості часу повинні змінюватися й впливу, які хід часу робить на матеріальні системи

Донедавна тотожність цих Мирів думала не тільки класична механіка, але й атомна механіка, називаючи її законом збереження парності

Помилковість цього закону привели Чи дослідження і Янга ядерних процесів при слабких взаємодіях. При реальному існуванні цей результат зовсім естествен спрямованості часу

Численні дослідження явищ, що спостерігалися, незбереження парності показали можливість інших інтерпретацій

Простір изотропно й у ньому немає переважного напрямку. Час має певний сенс у наших міркуваннях. Час можна фіксувати звичайною умовою: майбутнє мінус минуле є позитивною величиною

Із псевдоскалярної властивості ходу часу відразу випливає основна теорема причинної механіки: у дзеркально відбитому Світі повністю зберігається причинність

Утворяться труднощі, що на перший погляд здається непереборної й руйнуючої все зроблене дотепер побудову. Завдяки цим труднощам стає можливим однозначний висновок: ланка є не скалярною величиною, а псевдоскаляром, тобто скаляром, що міняє знак при дзеркальному відображенні або інверсії координатної системи

Перетворення причини в наслідок вимагає подолання “порожньої” крапки простору. Таку крапку називають безоднею

Pages: 1 2

Збережи - » Вивчення властивостей часу . З'явився готовий твір.