Цей роман безсмертною й недосяжною поемою, а Пушки-На - «великим народним письменником, як до нього ніколи й ні-хто», уважав Ф. М. Достоєвський.

Ці й інші подібні висловлення, наведені в кри-тической статті, варто розуміти як данина замилування й ува-жения до унікального явища в російській літературі, як данина вдячності генієві А. С. Пушкіна, що сумели створити та-який шедевр, з’єднавши воєдино легеню добірність і дотепність із повною картиною російського побуту міста й села, із глибокими переживаннями й учинками типових представників сво-його часу, а також з конфліктами, що встають тоді перед особистістю. Особливість відносини до А. С. Пушкіна інших письменників полягає ще й у тім, що він зробив корінне преобразова-ние в літературній мові й одночасно дав недосяжні класичні зразки нового стилю. З боку може показати-ся неймовірним, що після великовагових і вигадливих створінь літераторів XVIII століття з’являється настільки легка, витончена й при цьому дивно насичена манера листа.

«Євгеній Онєгін», будучи найбільш великим віршованим добутком, вражав цим особливо, тому що саме в ньому всі тенденції, закладені Пушкіним у майбутній розвиток літератури, виявилися самим повним образом