Вірш В. В. Маяковського “Сергію Єсеніну”. Багато хто коли-небудь бачили прорастающие крізь кам’яні плити, крізь тріщини в асфальті, скрізь, де тільки можна, прекрасні квіти. Така й суть поезії. Душу поета, його уява схожі на плодороднейшую ґрунт, на якій із працею, з борошном, із зусиллям, але все-таки вперто проростають думки вірші. Із бруду, з пилу, із чорного ґрунту, із самих глибин тягнуться вгору ці тендітні паростки, щоб потім знайти теперішню силу, розцвісти, показати всім свою красу, свою принадність. І чим частіше буде обхажи-вать, рихлити поет цей ґрунт свого розуму, чим більше дощів натхнення проллється на неї, тим краще виростуть квіти, плоди цих праць

Тільки такі вірші вирощені з мучення, ті, на які покладене багато праці, щирі, що йдуть від душі поета тільки такі вірші можна назвати теперішніми віршами, теперішніми произведе-ниями мистецтва. Такі вірші багатьох поетів, і Маяковський у їхньому числі. У своєму вірші “Сергію Єсеніну” він говорить про проблему поета і його поезії

Простір вірша досить цікаво