Вірш С. Єсеніна? Несказанне, синє, ніжне?? ?Хочу я бути співаком і граждонином?? С. Єсенін залишив нам чудесна поетична спадщина. Його талант розкрився яскраво й самобойно в лірику. Лірична поезія С. Е. дивно багата й багатогранна по своєму щиросердечному вираженню, щирості й людяності, лаконічності й мальовничості

На лірику Єсеніна останнього років лежить печатка часу. Вона перейнята й тривожною заклопотаністю поета-сучасника про долі країни в бурхливий революційний час: і передчуттям неминучості кінця патріархальної Росії, і поступовим усвідомленням важливості? індустріальної моці? для майбутнього його батьківщини й пафосом любові до всього живого на землі. Ліричний герой поета?

сучасник епохи грандіозного ламання людських відносин; мир його дум, почуттів, страстей складний і суперечливий; характер драматичний. Єсенін володів даром глибокого поетичного саморозкриття. Вірші останнього років життя поета засновані на мотиві повернення. Це й реальне біографічне повернення в рідне село після восьми років відсутності, пошуки втраченої гармонії душі на основі нового ідеалу. Що змінилося?

Які відкриття робить для себе поет? ?Несказанне, тихе, ніжне? Тихнув мій край після бур, після гроз?? У вірші нас скоряє й захоплює в? пісенний полон? дивна гармонія почуття й слова, думки й образи, єдність зовнішнього малюнка вірша із внутрішньою емоційністю, щиросердністю

Вигляд Росії з її полями, деревами, синявим неба над рівниною, хмарами діє чародейно: А тепер от у лісовій обителі Навіть чутно як падає аркуш Природа в Єсеніна багатобарвна, багатоколірна. Вона грає й переливає всіма квітами веселки. Колірна гама сприяє передачі найтонших настроїв, надає романтичну натхненність, свіжість образам поета. Улюблені кольори Єсеніна? синій і голубой.

Ці колірні тони підсилюють відчуття неосяжності просторів Росії. Епітети, порівняння, метафори у вірші існують не заради краси форми, а для того, щоб точніше виразити почуття поета. Тихнув мій край після бур, після гроз

И душу моя? поле безбережне? Душу поета дійсно була? поле безбережне?. Його вірш? це не слова, а поезія безстрашної щирості

Мені здається, що внутрішня драма Єсеніна останнього років так неминуче визначена протиріччям між поезією душі й прозою життя. Вірш? Несказанне, синє, ніжне?? починається з найтихішого, найніжнішого речитативу, а закінчується танечним мотивом: Але адже дуб молодий, не разжелудясь Так само гнеться, як у поле трава. Формулювання?

дуб не разжелудясь так само гнеться, як у поле трава? написана поетом у рамках прислів’я, у цьому раї життєвої, здорового глузду. Прислів’я засуджує: Эх ти молодість, буйна молодість, Золота зірвиголова!

Єсенін не поетизує шинок, п’яний вигар. У його поезії образ символічне втілення загибелі людської особистості. Він протипоставлений ніжності, гармонії

Пронизливу проникливість віршу С. Єсеніна додало й те, що йому доводилося відрікатися від звичного укладу сільського життя. Цю любов доводилося відривати від серця з болем: чи Дзвіночок? Далека чи луна? Все спокойно впивает груди. Сто, душу, ми з тобою проїхали Через all soch © 2005 бурхливий покладений шлях. Від граничної перенапруги епохи приходить рання, як у віршах у Лермонтова, утома, і тоді залишається тільки зітхнути: ?несказанне, синє, ніжне??

-і ніколи оглянутися в минуле, тому що звідти поет як би винесений на бешенной трійці: Я затих. Роки зробили справу. Але того, що пройшло, не кляну. Немов трійка коней огалделая Прокотилася у всю країну

Єсенін, оглядаючись назад, з гіркотою думав про те, що не було в його житті повної гармонії, творчої віддачі, що багато чого попусту розтрачено в молодості. Звідси й гірке визнання: Розумію, що було й не було. Тільки жаль, на тридцятому році, Занадто мало я замолоду вимагав, Забуваючись у шинкарському чаду

Ці рядки обумовлені думками про збіглу молодість і нереалізовані можливості. С. Єсенін по початку радісно приймає революцію, тому що бачить у ній свято відновлення Росії. Але проходить небагато часу й відношення поета до нового міняється. У розколі країни він уже не знаходить втілення своїх очікувань. Тоді й народжуються рядки: Напилили навкруги.

Накопытили. І пропали під диявольський свист. А тепер от, у лісовій обителі Навіть чутно, як падає аркуш

Його Батьківщина втрачає свій вигляд, Росія змінилася, стала чужий: Розберемося у всім, що бачили, Що трапилося, що сталося в країні. І простимо, де нас гірко скривдили. По чужий і з нашої вини. Але не мислить поет свого життя без Росії, і незабаром життя Єсеніна трагічно обривається

Але життя поета, що персоніфікує все кращому й прекрасне в народі, відкритого, чесного, мудрого, великого російського поета С. Єсеніна триває й буде тривати, поки існує сам росіянин народ