Для М. Ю. Лермонтова любов - одне з найдужчих людських почуттів і самий природний прояв людських відносин. Любов, як і поезія, опановує всією суттю людини, і всі його внутрішні сили починають рухатися. Лермонтов був від природи влюбливий, палкий і дуже щирий. Він боготворив обраницю свого серця, присвячував їй прекрасні вірші, оточував увагою й ніжною турботою

Але часто траплялося так, що любов поета разбива-лась об холодність, нерозуміння й навіть зраду коханій. От чому в інтимній ліриці м. Ю. Лермонтова дуже мало світлих, ра-достных настроїв, тих «дивовижних митей», що оспівано Пушкіним. Найчастіше в Лермонтова мова йде про самітність, про нерозділену любов, про зраду жінки, що не оцінила піднесені почуття друга. Вірш «ДО» («Я не принижуся перед тобою…

») присвячене Наталії Федорівні Івановій, який поет за два роки їхнього бурхливого роману присвятив більше двадцяти віршів. Наталя Федорівна була дочкою відомого в ту пору письменника Федора Федоровича Іванова. Поет познайомився з нею влітку 1830 року на дачі у своїх родичів Столыпиных.

Це було недалеко від Москви, на Клязьмі. Перше віршоване послання Іванової було повно радісних надій, щасливих очікувань, замилування юною красою: … У вікно світил Весняний теплий день; і