Тридцяті роки 19 століття час рішення складних соціальних і філософських проблем, час глибоких роздумів над сенсом життя, над місцем людини у світі й суспільстві. Поезія Лермонтова стала художнім відбиттям цих роздумів. Назва “Дума” знаменно. Слово асоціюється з “Думами” Рилєєва. Але це скоріше зв’язок по контрасту. “Думи” Рилєєва були присвячені видатним людям, їх героїчним справам

В “Думі” Лермонтова, написаної в 1838 році, оповідання про жалюгідну долю їхніх нащадків. Як же оцінює Лермонтов людей свого покоління? Про початок їхнього шляху сказано так: Багаті ми, тільки-но з колиски, Помилками батьків і пізнім їхнім розумом… Сьогодення рисується за допомогою наступної картини: Так худий плід, до часу созрелый, Ні смаку нашого не радуючи, ні око, Висить між квітів, прибулець посиротілий, И година їхньої краси його паденья година! А майбутнє таке: …

Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши (перевірити слово!) ні думки плідної, Ні генієм початої праці. Життєвий шлях цих людей “рівний шлях без мети”.

Але лихо це, історично обумовлена, або провина не вчасно народженого покоління? В “Думі” Лермонтов виступає як строгий Суддя. Насамперед він обвинувачує мислячих сучасників у бездіяльності, у пасивності, у тім, що вони “в’януть без боротьби”, не намагаються змінити свою долю. Духовний мир рисується за допомогою контрастних зіставлень: “до добра й зла ганебно байдужі”; “і ненавидимо ми, і любимо ми випадково”; “ні злості, ні любові” “нічим не жертвуючи”.

Лермонтов показує духовну смерть покоління. Читач поступово входить у мир “знецінених цінностей”; “багатство помилками” не багатство, а бідність; марний скарб не скарб; чуже свято не свято; марні науки не науки; томливе життя не життя. Оцінка Лермонтовим своїх сучасників сувора, але вона продиктована його суспільними поглядами. Для нього, що ще юнаків заявляло: “Так життя нудне, коли боренья ні”, особливо неприйнятно байдуже відношення до зла, що панує в житті. У вірші розкриваються складні зв’язки поета з його поколінням

На самому початку Лермонтов говорить: “Сумно я дивлюся на наше поколенье…”. Так можна сказати, дивлячись із боку, ззовні. Але надалі він поєднує себе зі своїми сучасниками: “Багаті ми…”; “…ми в’янемо без боротьби…”. Ці самозвинувачення свідчать про високу відповідальність поета перед сьогоденням і майбутнім його батьківщини й надає віршу особливу пронзительность, гіркоту

Виразні, нещадні епітети підбирає Лермонтов, щоб убедительнее звучала тема вірша характеристика сучасників (”ганебно байдужі”, “знехтувані раби”, “ганебно легкодухі”). Але багато чого із самозвинувачення ніяк не можна віднести до автора вірша “Смерть Поета”, поплатившемуся посиланням за своє вільнодумство. Здається, що не можна поширювати гіркі обвинувачення на таких сучасників Лермонтова, як Бєлінський і Герцен

Правда, дуже мало було людей, що не упокорилися після поразки декабристів (”батьків”). Спростовують самозвинувачення й та активна позиція, що Лермонтов зайняв у вірші. Завдяки поетичному дарунку, Михайло Юрійович надав сучасникам можливість чесно подивитися на себе, оцінити себе як людей, від яких залежить майбутнє, попередив, що байдуже покоління заслужить лише презирство нащадків. Таким чином, якщо тема “Думи” характеристика покоління 30-х років 19 століття, то ідея заклик до дії, і заклик цей даний негативно, через заперечення пасивності

У Лермонтова багато віршів “двійників”. Кількаразове звертання до певної теми говорить про напружений пошук відповідей на складні й важливі питання. Тема “Думи” звучить уже у вірші “Монолог”, написаному в 1829 році: “Ми діти півночі, як тутешні растенья. Цвітемо недовго, швидко в’янемо…

” Продовження теми “Думи” і більше глибоке її осмислення, безсумнівно, представлено в романі “Герой нашого часу”. Але згадаємо, що герой ранніх віршів © Алл Соч. РУ 2005 борець за волю, людина великих страстей і шукань