Легко й блідо небо блакитне,

Поля у весняному серпанку. Волога пара

Розрізую я - і лізуть на підщепи

Шари землі, безцінний божий дарунок

По борозні поспішаючи за сошниками,

Я залишаю м’які сліди,-

Так добре разутими ногами

Ступати на оксамит теплої борозни!

У лілово-синім морі чорнозему

Загублений я. І далеко за мною,

Де тьмяний блиск лежить на покрівлі будинку,

Струменіє перша спека

Бунін И.А. - Останній джміль

Чорний оксамитовий джміль, золоте оплечье,

Заунивно стугонливою співучою струною,

Ти навіщо залітаєш у житло людське

И начебто тужиш із мною?

За вікном світло й спека, підвіконня ярки,

Безтурботні й жаркі останні дні,

Політай, погуди - і в засохлій татарці,

На подушечці червоної, засни

Не дано тобі знати людської думи,

Що давно спорожніли поля,

Що вуж незабаром у бур’ян здує вітер похмурий

Золотого сухого джмеля!

Збережи - » Вірш Буніна «Орач» . З'явився готовий твір.