Вірш “…Знову я відвідав…” написано Пушкіним в 1835 році, у селі Михайлівськім у важке для нього час. Назрів конфлікт із великосвітським суспільством, що не могло простити Пушкіну його духовної переваги. Господарство розвалюється, ростуть неоплатні борги. Пушкіна намагається розірвати це коло: вирішує порвати зі столичним життям, оселитися в села, почати господарювати. Перебування Пушкіна в Михайлівськім в 1835 році викликало хвилю спогадів про минуле й роздум про будущем. усі права захищені 2001-2005 У вірші даний майже точний, реальний пейзаж Михайлівського, показані улюблені поетом місця. Михайловское встає перед поетом як свідчення про “загальний закон” розвитку життя. Цей філософський зміст закладений у вірші. …Знову я відвідав той куточок землі, де я провів вигнанцем два роки непомітних. …Але тут знову Минула мене объемлет жваво, И, здається, вечор ще бродив Я в цих гаях. Серед цих думок про минуле Пушкіна хвилює спогаду про няньку. Вигляд няньки тепер, у роки щиросердечної тривоги, в обстановці конфлікту, що загострився, з “світлом”, стає особливо дорогим, близьким: От опальний будиночок Де жив я з бідної нянею моєї. Уже бабусі немає - вуж за стеною Не чую я кроків її важких, Ні кропіткого її дозору. У цих повних ніжній вдячності віршах жаль об минулому, вдячна пам’ять про няньку. З образом няньки в Пушкіна зв’язані не тільки особисті спогади, не тільки гаряча вдячність її турботам. Він протиставляє її просту й цільну натуру, її народну мудрість внутрішній порожнечі її суспільства, що оточувало. Пушкіна малює пейзаж Михайлівського, вид, що відкрився з лісистого пагорба, на якому він особливо любив сидіти, дивлячись на озеро: От пагорб лісистий, над яким часто Я сидів нерухомий… Пушкіна малює точний, буденний пейзаж - вид озера з рибалкою, що тягне невід, з неуважними по берегах селами, зі старим млином, що скривив. Це картина, що він щодня спостерігав. Центральне місце у вірші займає опис улюблених поетом трьох сосон, навколо яких розкинулася молода поросль володінь дідівських. Пушкіна прибігає до поетичних засобів вираження: порівняння, метафори. В основі образа “зелена сім’я”. Звідси й кущі, які тісняться, “як діти” і старе самотнє дерево - “похмурий”, “старий холостяк”. Ця метафора розростається в цілі метафоричні ряди. Весь вірш як би підготовляє основний образ - образ молодої зеленіючого гайка, що персоніфікує цілий рух життя, її розвитку, віру поета в майбутнє. Ця картина “плем’я младого, незнайомого” і викликає в Пушкіна рядка повні оптимізму. Здраствуй, плем’я Младое, незнайоме! Пушкіна бачить безсмертя у вічній зміні матерії, у розвитку життя. Він привітає молодість, ті нові покоління, які прийдуть йому на зміну. Думка про онука, що почує в майбутньому “привітний шум” тих дерев, що при житті поета були ще лише молодою поросллю, говорить про незмінне торжество життя. І тому в мрії поета онук пройде цими місцями, з “приємної бесіди вертаючись”, “веселих і приємних думок повний”, тобто в тім веселому бадьорому настрої, що народжувалося в самого Пушкіна від зустрічей із друзями. У цьому розкривається ідея вірша, його ліричний і філософський підтексти. Це ідея вічного відновлення природи, ідея безсмертя. Вірш написаний із граничною простотою й точністю. Пушкіна відмовився від рими, звертається до білого п’ятистопного неримованого вірша, часто вживає синтаксичні переноси, які різко підкреслюють природність інтонації, її ритмічну роль, тобто він звертається до прозаїчної волі інтонаційної й синтаксичної побудови фраз. Але це не перетворює вірш у прозу, тому що постійно зберігається п’ятистопний ямб. Гімном всеперемагаючого життя, вірою в розумність усього існуючого, вірою в майбутнє перейняте це вірш