Загалом у всій групі творів із зримо виявленим зображальним елементом описову частину так чи так доповнює частина медитативна (ліричні роздуми-паралелі чи морально-повчальне розміркування). Але й там, де медитація домінує, описова частина не є схематичною, не виступає тільки приводом для роздумів чи дидактики, а має художньо цілком самостійне значення й підкреслює сильні сторони поетики Забіли.

Забіла – можливо, найменш «літературний» з-поміж усіх помітних українських поетів першої половини ХІХ ст. Так, авторська рефлексія поета над фактом своєї творчості загалом не глибока. У поетиці Забіла загалом орієнтується на фольклорні зразки образності, на коломийковий 14-складник. У менших за обсягом його творах простежується певна композиційна подібність до творів фольклорної поезії – як вони дійшли у фольклористичні записи з усної передачі, котра аж ніяк не дотримується певної регулярності в композиції, відзначається довільними й випадковими вилученням або ж доданням фрагментів тексту, змінами мотивів і мотивувань на всіх етапах розгортання твору (притаманне це, слабшою мірою, також бароковій книжній поезії). Ще примхливіша, «непередбачуваніша» композиція у більших обсягом віршах Забіли, де автор, покладаючись на самобутнє уявлення про будову твору, послідовно контамінує різні мотиви, розповідає різні «случаї», виходить на паралельні порівняння, повертаючись, а то й не повертаючись до образів і мотивів, з яких починався твір, у результаті чого останні весь обростає різноспрямованими та різнотональними елементами.

Незважаючи на стихійність, граничну безпосередність вираження емоції, її концептуальну невідшліфованість, стверджувати повну художню безпретензійність лірики Забіли усе-таки не можна. Про це свідчить хоча б той факт, що поет створив доволі стійки з текстологічного погляду тексти вважаючи їх, очевидно, достатньо продуманими композиційно й образно; сліди авторського варіювання творів зовсім незначні. З цим перегукується і факт творчої співпраці поета з композитором М. Глінкою, взагалі розуміння поетом своїх віршів як можливих текстів вокальних творів. Хоча чимало поетичних творів Забіли має вигляд віршованої побутової розмови чи щоденникового запису з безліччю нібито зайвин, а композиція багатьох віршів може видаватись поєднанням випадкових мотивів і образів, - для самого автора, очевидно, це було не так. Певна повторюваність цих явищ свідчить, що поет бачив у їхній структурі певну логіку – й не змушує історика літератури й читача уважно аналізувати внутрішній світ його поезії, висновуючи з неї своєрідну естетику й поетичну «філософію» автора.

Pages: 1 2