Презентація виставкових робіт. Старшокласники визначають основні особливості кожної роботи і складають сходинки лабіринту.

III. Обговорення композиції і сюжету роману

У романі “Ім’я троянди” Умберто Еко малює картину середньовічного світу, точно описує історичні події. Для свого твору автор обрав цікаву композицію. У так званому вступі він повідомляє про те,  що йому до рук потрапляє стародавній рукопис одного ченця на ймення Адсон, котрий розповідає про події, які відбулися з ним у XI столітті. У стані нервового напруження автор захоплюється жахаючою повістю Адсона і перекладає її для сучасного читача. Подальший виклад подій являє собою нібито переклад стародавнього рукопису.

* Сам рукопис Адсона розбито на сім розділів за числом днів, присвячених богослужінню. Таким чином, дія в романі відбувається впродовж семи днів.

Починається оповідання з прологу: “Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог”.

Твір Адсона відсилає нас до подій 1327 року. Слід сказати, що Умберто Еко, як щирий знавець Середньовіччя, гранично точний в описуваних подіях.

Отже, події розгортаються на початку XIV століття. Молодий чернець, Адсон, від імені якого ведеться розповідь, приставлений до вченого францисканця Вільгельма Баскервільского, приїжджає в монастир. Вільгельмові, що був інквізитором, доручають провести розслідування несподіваної смерті ченця Адельма Отранського. Вільгельм разом зі своїм помічником починають вести слідство. їм дозволяється розмовляти і ходити скрізь, крім бібліотеки. Але розслідування заходить у безвихідь, тому що всі сліди злочину ведуть у бібліотеку, яка являє собою головну цінність і скарбницю абатства, у якій зберігається величезна кількість безцінних книг. Вхід у бібліотеку заборонено навіть ченцям, а книги видаються не всім і не всі. Крім того, бібліотека це лабіринт, з нею пов’язані легенди про “блукаючі вогні” і “чудовиська”. Вільгельм і Адсон під покровом ночі відвідують бібліотеку, з якої їм не без зусиль вдається вибратися. Там вони зустрічають нові загадки.

Вільгельм і Адсон дізнаються про таємне життя абатства (зустрічі ченців із продажними жінками, гомосексуалізм, вживання наркотичних препаратів). Сам Адсон піддається спокусі місцевої селянки.

У цей час в абатстві відбуваються нові вбивства (Венанція знаходять у бочці з кров’ю, Беренгара Арундельського у ванні з водою, Северина Санта Еммеранського у своїй кімнаті з травами), пов’язані з однією і тією ж таємницею, що веде в бібліотеку, а саме до певної книги. Вільгельмові й Адсону вдається частково розгадати лабіринт бібліотеки і знайти схованку — замуровану кімнату, у якій зберігається заповітна книга “Межа Африки”.

Для розкриття вбивств в абатство прибуває кардинал Бертран Поджетський і відразу приступає до справи. Він затримує Сальватора, убогого виродка, що, бажаючи привернути увагу жінки за допомогою чорного кота, півня і двох яєць, був затриманий разом з нещасною селянкою. Жінку (Адсон впізнав у ній свою подругу) звинуватили в чаклунстві і кинули в темницю.

На допиті у розпачі келар Ремигий бере на себе всі вбивства: Адельма з Онтанто, Венанція та Сальвемека “за те, що той був занадто вчений”, Беренгара Арундельского “з ненависті до бібліотеки”, Северина Сант Зммеранского “за те, що той збирав трави”.

Але Адсону і Вільгельмові вдається розгадати таємницю бібліотеки. Хорхе — сліпий старець, головний хоронитель бібліотеки, ховає від усіх “Межу Африки”, у якій зберігається інша книга — “Поетика” Арістотеля, що являє собою величезний інтерес, навколо якої ведуться нескінченні суперечки в абатстві. ‘Гак, наприклад, в абатстві заборонено сміятися. Хорхе засуджує усіх, хто без дозволу сміється чи навіть малює смішні картинки. На його думку, Христос ніколи не сміявся, і він забороняє сміятися іншим. Усі з повагою ставляться до Хорхе. Його побоюються. Хорхе багато років був дійсним правителем абатства, він знав і зберігав від інших усі його таємниці, а коли став сліпнути, допустив до бібліотеки ченця, який нічого не розумів, але йму підкорявся. Коли ж ситуація вийшла з під контролю і багато людей забажали розгадати таємницю “Межі Африки” і заволодіти книгою Арістотеля, Хорхе краде отруту з лабораторії Северина і просочує нею сторінки заповітної книги. Ченці, гортаючи сторінки і змочуючи палець слиною, поступово гинуть. За допомогою Малахії Хорхе вбиває Северина, замикає абата, який також гине.

Усе це рослідує Вільгельм зі своїм помічником. Нарешті Хорхе дає їм почитати “Поетику” Арістотеля, у якій звучать думки про гріховність сміху. На думку Арістотеля, сміх має пізнавальну цінність, він прирівнює його до мистецтва. Для Арістотеля сміх — це “добра, чиста сила”. Сміх здатний звільняти від страху, коли людина сміється, вона не думає про смерть. Однак закону можна дотримуватися тільки за допомогою страху. З цієї ідеї могла б “вилетіти люциферанська іскра”, з цієї книги “могло б народитися нове, нищівне прагнення знищити смерть звільненням від страху”. Ось чого так боїться Хорхе. Усе своє життя Хорхе не сміявся і забороняв це робити іншим, цей похмурий старий, що ховає від усіх істину, обстоював неправду.

Під час переслідування Хорхе Адсон упускає ліхтар з рук, і в бібліотеці виникає пожежа, загасити яку не вдається. Через три дні все абатство вигорає дотла. Тільки через кілька років Адсон, подорожуючи тими місцями, приїжджає на попелище, відшукує деякі дорогоцінні обривки, щоб потім по одному слову відновити хоча б незначний список втрачених книг.

Такий цікавий сюжет роману. “Ім’я троянди” — своєрідний детектив, дія якого відбувається в середньовічному монастирі.

Pages: 1 2