Стивен Дедал згадує, як у дитинстві батько розповідав йому казку про хлопчика Бу-бу й корову Му-му, як мама грала йому на роялі матроський танець, а він танцював. У школі в підготовчому класі Стивен - один із кращих учнів. Дітей дивує його дивне ім’я, третьокласник УЭЛЛС часто дражнить його, а один раз навіть зіштовхує в очко вбиральні за те, що Стивен не захотів обміняти свою маленьку табакерку на його гральну кістку, який він сорок раз виграв вбабки.

Стивен уважає дні до різдвяних канікул, коли він поїде додому. Він згадує, як у його сім’ї сперечалися про Парнелле - тато й містер Кейси вважали його героєм, Дэнти засуджувала, а мама й дядько Чарльз не були ні на якій стороні. Це називалося політикою. Стивен не зовсім розуміє, що таке політика, і не знає, де кінчається всесвіт, тому він почуває себе маленьким і слабким. Єзуїтський коледж Клонгоуз, де вчиться Стивен, - привілейований навчальний заклад, і Стивену здається, що майже у всіх хлопчиків батьки - світові судді. Стивен занедужав, і його помістили в лазарет. Він уявляє собі, як він умре і як його будуть ховати, а УЭЛЛС пошкодує, що зштовхнув його в очко вбиральні. Потім Стивен уявляє собі, як у Дублін привезли з Англії тіло Парнелла. На різдвяні канікули Стивен приїжджає додому й уперше сидить під час різдвяного обіду за одним столом з дорослими, у той час як його молодші брати й сестри перебувають у дитячій. За столом дорослі сперечаються про релігію й про Парнелле. Містер Кейси розповідає, як плюнув прямо в око бабі, що посмітила назвати кохану Парнелла брутальним словом. Дэнти вважає Парнелла віровідступником і перелюбником і гаряче захищає офіційну церкву. «Бог, моральність і релігія вище всього!» - кричить вона містерові Кейси. «Якщо так, не треба Ірландії Бога!» - викликує містер Кейси.

Кілька хлопчиків утекли з коледжу, але їх піймали. Учні обговорюють новину. Ніхто точно не знає, через що вони втекли, про це ходять самі різні слухи. Стивен намагається уявити собі, що ж зробили хлопчики, щоб їм довелося бігти. Він розбив окуляри й не може писати, за це інспектор обізвав його ледачим маленьким ледарем і боляче відшмагав по пальцях лінійкою. Товариші вмовляють його піти поскаржитися ректорові. Ректор переконує Стивена, що відбулося непорозуміння, і обіцяє поговорити синспектором.

Стивен розуміє, що в батька неприємності. Його забирають із Клонгоуза. Сім’я переїжджає із Блэкрока в Дублін. У Харольдкроссе влаштовують дитячий вечір. Після вечора Стивен іде до конки разом з дівчиною, що подобається йому, і мріє доторкнутися до неї, але не вирішується. Наступного дня він пише вірші й присвячує їх їй. Один раз батько повідомляє, що бачився з ректором Клонгоузского коледжу, і той обіцяв улаштувати Стивена в єзуїтський коледж Бельведер, Стивен згадує шкільний спектакль у Бельведері під Парфумів день. Це було через два роки після дитячого вечора в Харольдкроссе. Він весь день уявляв собі, як знову зустрінеться з тією дівчиною. Приятелі Стивена жартують над ним, але їм не вдається вивести його з рівноваги. Стивен не довіряє несамовитим почуттям, вони здаються йому неприродними. Він почуває себе щасливим, тільки коли залишається один або серед своїх примарних друзів. Після спектаклю Стивен бачить своїх домашніх, але не зустрічає дівчину, що подобається йому,, що так сподівався побачити. Він сломя голову біжить у гори. Уражена гордість, розтоптана надія й обмануте бажання обволікають його своїм дурманом, але поступово він заспокоюється і йде назад.

Стивен їде з батьком у Корк, де пройшла молодість батька. Батько розорений, його майно буде продано з аукціону, Стивен сприймає це як грубе зазіхання миру на його мрії. Стивен почуває себе чи не старше батька: він не відчуває в собі ні радості дружнього спілкування, ні сили здоров’я, ні биття життя, які колись так повно відчували батько і його друзі. Його дитинство скінчилося, і він втратив здатність радуватися простим людським радостям

Стивен - стипендіат і перший учень у Бельведері. Одержавши стипендію й премію за письмову роботу, він веде всю сім’ю обідати в ресторан, потім витрачає гроші без рахунку на розваги й задоволення, але гроші швидко кінчаються, і сім’я вертається до звичайного способу життя. Стивену шістнадцять років. Плотські бажання повністю підкоряють собі уява Стивена. Він жадає близькості з жінкою. Один раз він випадково забрідає у квартал, де багато публічних будинків, і проводить ніч із повією. Благочестя покинув Стивена: гріх його настільки великий, що його не надолужити лицемірним поклонінням Всевидючому й Всезнаючому. Стивен стає старостою братерства Пресвятої Діви Марії в коледжі: «Гріх, що відвернув від нього лик Господень, мимоволі наблизив його до заступниці всіх грішників». Якщо часом його охоплювало бажання встати зі свого почесного місця, покаятися перед всіма й покинути церква, то одного погляду на його обличчя, що оточували, було досить, щоб придушити цей порив. Ректор повідомляє, що незабаром почнуться духовні вправи на згадку святого Франциска Ксаверия, патрона коледжу, які протривають три дні, після чого всі вихованці коледжу підуть до сповіді. Слухаючи проповіді, Стивен усе гостріше почуває свою порочність, усе більше соромиться своєї зіпсованості. Він кається в душі й жадає надолужити своє ганебне минуле. Він повинен висповідатися у своїх гріхах, але не зважується зробити це в шкільній церкві. Йому соромно розповідати про свої гріхи духівникові. У сні його мучать кошмари, переслідують пекельні бачення. Стивен відправляється бродити по темних вулицях, у якийсь момент він запитує, де найближча церква, і поспішає туди. Він молиться, сповідається старому священикові й дає обітницю назавжди відректися від гріха блуду. Стивен іде із церкви, почуваючи, як «невидима благодать огортає й наповнює легкістю все його тіло». Він починає нове життя

Повсякденне життя Стивена складається з різних подвигів благочестя. Він прагне безперестанними самокатуваннями надолужити гріховне минуле. Ректор викликає його до себе й запитує, чи почуває Стивен у собі щире покликання. Він пропонує йому вступити в орден. Це більша честь, її вдостоюються деякі. Він повинен подумати. Прощаючись із ректором, Стивен зауважує на його особі безрадісне відбиття гаснучого дня й повільно віднімає свою «руку, що тільки що робко визнала їхній духовний сполучник». У його пам’яті встають похмурі картини життя коледжу. В ордені його очікує сіре, розміряне життя. Він вирішує відмовитися. Його доля - уникати всіляких суспільних і релігійних уз. Стивен дивиться на море, на варту перед ним у струмку дівчину, і почуття земної радості переповняє його.

Стивен - студент університету. Сім’я його злидарює, батько п’є. Стивен читає Аристотеля, Фому Аквінського, а також Ньюмена, Ибсена, Гвидо Кавальканти, елизаветинцев. Він часто пропускає заняття, бродить по вулицях, у голові його самі собою складаються вірші. Думки його переходять від жовтіючого плюща до жовтого слоновой кістки, до латинської граматики, де він уперше зустрів слово ebur (слоновая кістка), до римської історії… «Йому було гірко усвідомлювати, що він назавжди залишиться тільки боязким гостем на святі світової культури». Спізнившись на заняття, Стивен в аудиторії розмовляє зі священиком, що розпалює камін. Стивен раптом гостро почуває, що англійська мова, рідний для священика, для нього, Стивена, усього лише придбаним, близький і чужий разом. В університеті збирають підпису під закликом Миколи II до встановлення «вічного миру». Стивенс відмовляється поставити свій підпис. Його друзі Крэнли й Дейвин підписують документ, засуджуючи Стивена за те, що він від усього осторонь. Стивен хоче уникнути мереж національності, релігії, мови. Він міркує про жаль, про страх. Він намагається пояснити товаришам свої погляди на мистецтво. На його думку, «мистецтво - це здатність людини до раціонального або почуттєвого сприйняття предмета з эстетической метою». Стивен міркує про зародження эстетического образа в уяві художника. Йому близький термін Луиджи Гальвані - завороженность серця. Уночі в півсні Стивен складає любовні вірші, записує їх, щоб не забути. Дівчина, що подобається йому, - член Гэльской ліги, що ратує за відродження ірландської мови. Побачивши її кокетничающей зі священиком, Стивен перестає відвідувати заняття ліги. Але зараз йому здається, що він несправедливий до неї. Десять років тому він уже присвячував їй вірші після спільної їзди на конці. Тепер він знову думає про неї, але ці, нові вірші він їй теж не посилає

Pages: 1 2