Механік Этьен Лантье, вигнаний із залізниці за ляпас начальникові, намагається влаштуватися на роботу в шахту компанії Монсу, що біля містечка Злодії, у селищі Двохсот Сорока. Роботи немає ніде, шахтарі голодують. Місце для нього на шахті найшлося лише тому, що напередодні його приходу в Злодії вмерла одна з откатчиц. Старий забійник Маэ, чия дочка Катрина працює з ним у шахті другий откатчицей, бере Лантье у свою артіль

Робота нестерпно важка, і п’ятнадцятирічна Катрина виглядає вічно виснаженої. Маэ, його син Захарія, артільники Лівак і Шаваль працюють, лежачи те на спині, то на боці, протискуючись у шахті шириною ледь у півметра: вугільний шар тонкий. У вибої нестерпна духота. Катрина й Этьен катають вагонетки. У перший же день Этьен вирішує було покинути Злодії: це щоденне пекло не для його

На його очах керівництво компанії розносить шахтарів за те, що ті погано піклуються про власну безпеку. Мовчазне рабство шахтарів вражає його. Тільки погляд Катрини, спогад про неї змушують його залишитися в селищі ще на якесь час

Маэ живуть у непредставимой бідності. Вони вічно повинні крамареві, їм не вистачає на хліб, і дружині Маэ нічого не залишається, як піти з дітьми в садибу Пиолена, що належить поміщикам Грегуарам. Грегуари, співвласники шахт, іноді допомагають бедним. Хазяї садиби виявляють у Маэ і її дітях всі ознаки виродження й, вручивши їй пари старих дитячих платтячок, викладають урок ощадливості. Коли жінка просить сто су, їй відмовляють:

подавати - не в правилах Грегуаров. Дітям, однак, дають шматок булки. Під кінець Маэ вдається зм’якшити крамаря Мегра - у відповідь на обіцянку надіслати до нього Катрину. Покуда чоловіка працюють у шахті, жінки готовлять обід - юшку із щавлю, картоплі й порею; парижане, що приїхали оглянути шахти й ознайомитися з побутом шахтарів, зворушуються щедрості шахтовласників, що дають робітником настільки дешеве житло й постачальні всі шахтарські сім’ї вугіллям

Одним зі свят у шахтарській сім’ї стає миття: раз у тиждень вся сім’я Маэ, не соромлячись, по черзі занурює в бочку з теплою водою й переодягається в чисте. Маэ після цього балується із дружиною, називаючи свою єдину розвагу «даровим десертом». Катрини тим часом домагається молодий Шаваль: згадавши про свою любов до Этьену, вона пручається йому, але недовго. До того ж Шаваль купив їй стрічку. Він опанував Катриной у сараї за селищем

Этьен поступово звикає до роботи, до товаришів, навіть до грубої простоти місцевих вдач: йому раз у раз попадаються гуляющие за відвалом закохані, але Этьен думає, що молодь вільна. Обурює його тільки любов Катрини й Шаваля - він неусвідомлено ревнує. Незабаром він знайомить із російським машиністом Сувариним, що живе з ним по сусідству. Суварин уникає розповідати про себе, і Этьен нескоро довідається, що має справу із соціалістом-народником. Бежав з Росії, Суварин влаштувався на роботу в компанію. Этьен вирішує розповісти йому про свою дружбу й переписку із Плюшаром - одним з вождів робочого руху, секретарем північної федерації тільки що створеного в Лондоні Інтернаціоналу. Суварин скептично ставиться до Інтернаціоналу й до марксизму: він вірить тільки в терор, у революцію, в анархію й призиває підпалювати міста, всіма способами знищуючи старий мир. Этьен, навпроти, мріє про організації страйку, але на неї потрібні гроші - каса взаємодопомоги, що дозволила б протриматися хоч перший час

У серпні Этьен перебирається жити до Маэ. Він намагається захопити главу сімейства своїми ідеями, і Маэ начебто починає вірити в можливість справедливості, - але дружина його відразу резонно заперечує, що буржуї ніколи не погодяться працювати, як шахтарі, і всі

розмови про рівність назавжди залишаться маренням. Подання Маэ про справедливе суспільство зводяться до бажання пожити як треба, так це й немудро - компанія щосили штрафує ребочих за недотримання техніки безпеки й вишукує будь-який прийменник для урізування заробітку. Чергове скорочення виплат - ідеальний привід для страйку. Глава сім’ї Маэ, одержуючи безбожно скорочений заробіток, удостоюється також догани за розмови зі своїм мешканцем про політика - про цього вужа пішли слухи. Туссена Маэ, старого шахтаря, вистачає тільки на те, щоб злякано кивати. Він сам соромиться власної тупої покірності. По всьому селищу розноситься крик убогості, На новій ділянці, де працює сім’я Маэ, стає усе небезпечніше - те вдарить в особу підземне джерело, то шар вугілля виявиться так тонкий, що рухатися в шахті можна, тільки обдираючи лікті. Незабаром відбувається й перший на пам’яті Этьена обвал, у якому зламав обидві ноги молодший син Маэ - Жанлен. Этьен і Маэ розуміють, що втрачати більше нема чого: спереду тільки гірше. Настав час страйкувати

Директорові шахт Энбо повідомляють, що ніхто не вийшов на роботу. Этьен і трохи його товаришів склали делегацію для переговорів з хазяями. У неї ввійшов і Маэ. Разом з ним відправилися Пьеррон, Лівак і делегати від інших селищ. Вимоги шахтарів незначні: вони наполягають на тому, щоб їм додали плату за вагонетку лише на п’ять су. Энбо намагається викликати розкол у депутації й говорить про чиєсь мерзенне вселяння, але жоден шахтар з Монсу ще не складається в Інтернаціоналі. Від імені углекопов починає говорити Этьен - він один здатний сперечатися з Энбо. Этьен зрештою прямо загрожує, що рано або пізно робітники змушені будуть удатися до інших мір, щоб відстояти своє життя. Правління шахт відмовляється йти на поступки, що остаточно озлобляє шахтарів. Гроші кінчаються у всього селища, але Этьен переконаний, що страйк треба тримати до останнього. Плюшар обіцяє прибути в Злодії й допомогти грішми, але бариться. Нарешті Этьен дочекався його. Шахтарі збираються на нараду у вдови Дезир. Хазяїн кабачка Раснер висловлюється за припинення страйку, але шахтарі схильні більше довіряти Этьену. Плюшар, уважаючи страйку занадто повільним засобом боротьби, бере слово й призиває все-таки продовжувати страйкувати. Заборонити збори є комісар поліції із чотирма жандармами, але, попереджені вдовою, робітники встигають вчасно розійтися. Плюшар пообіцяв вислати посібник. Правління компанії тим часом задумало звільнити найбільш завзятих страйкарів і тих, кого вважали підбурювачами

Этьен здобуває все більший вплив на робітників. Незабаром він зовсім витісняє їхнього колишнього лідера - помірного й хитрого Раснера, і той пророкує йому згодом таку ж долю. Старий по кличці Безсмертний на чергових зборах шахтарів у лісі згадує про те, як безплідно протестували й гинули його товариші піввіку назад. Этьен говорить жагуче, як ніколи. Збори вирішують продовжувати страйк. Працює на всю компанію тільки шахта в Жан-Барте, Тамтешніх шахтарів повідомляють зрадниками й вирішують провчити їх. Придя в Жан-Барт, робітники з Монсу починають рубати канати - цим вони змушують углекопов покинути шахти. Катрина й Шаваль, які живуть і працюють у Жан-Барте, теж піднімаються наверх. Починається бійка між страйкуючими й штрейкбрехерами. Керівництво компанії викликає поліцію й армію - драгунів і жандармів. У відповідь робітники починають руйнувати шахти. Повстання набирає силу, пожежею поширюючись по шахтах. Зі співом «Марсельєзи» юрба йде в Монсу, до правління. Энбо губиться. Шахтарі грабують крамницю Мегра, що погибли при спробі врятувати своє добро. Шаваль приводить жандармів, і Катрина ледь устигає попередити Этьена, щоб він не попався ім. Цією зимою на всіх шахтах розставляють поліцію й солдатів, але робота ніде не відновляється. Страйк охоплює нові й нові шахти. Этьен нарешті дочекався прямої сутички зі зрадником Шавалем, до якого давно ревнував Катрину, і переміг: Шаваль змушений був поступитися її й рятуватися втечею

Тим часом Жанлен, молодший з Маэ, хоч і кульгаючи на обидві ноги, вивчився досить жваво бігати, розбійничати й стріляти із пращі. Його розбирало бажання вбити солдата - і він убив його ножем, по-котячі стрибнувши позаду, не вміючи пояснити свою ненависть. Зіткнення шахтарів із солдатами стає неминучим. Углекопи самі пішли на багнети, і, хоча солдати одержали наказ застосовувати зброю тільки в крайньому випадку, незабаром лунають постріли

Pages: 1 2