У листопаді 1932 р. Густавові Опперману виконується п’ятдесят років. Він старший власник фірми, що займається виробництвом меблів, власник солідного поточного рахунка в банку й гарному особняку в Берліні, побудованого й обставленого по власному смаку. Робота мало захоплює його, він більше цінує своє гідне, змістовне дозвілля. Жагучий бібліофіл, Густав пише про людей і книги XVIII в., він досить радий можливості, що відкрилася, укласти договір з видавництвом на біографію Лессинга. Він здоровий, добросердий, сповнений енергії, живе зі смаком і у своє задоволення

На свій день народження Густав збирає рідних, близьких друзів, гарних знайомих. Брат Мартін вручає йому сімейну реліквію - портрет їхнього діда, засновника фірми Еммануїла Оппермана, що колись прикрашав кабінет у головній конторі Торгового дому. Приїжджає з поздоровленнями Сибилла Раух, їхній роман триває вже десять років, але Густав воліє не накладати ланцюгів законності на цей зв’язок. Сибилла на двадцять років його моложе, під його впливом вона початку писати й тепер заробляє літературною працею. Газети охоче друкують її ліричні замальовки й короткі оповідання. І все-таки для Густава, незважаючи на тривалу прихильність і ніжні відносини, Сибилла завжди залишається на периферії його існування. У його душі таїться більше глибоке почуття до Ганни, два роки знайомства з якої повні сварок і хвилювань. Ганна енергійна й діяльна, у неї незалежна вдача й сильний характер. Вона живе в Штутгарте, працює секретарем у правлінні електростанцій. Їхні зустрічі тепер рідкі, втім, як і листа, який вони обмінюються. Гості Густава, люди зі статком і положенням, що непогано влаштувалися в житті, поглинені власними, досить вузькими інтересами й мало значення надають происходящему в країні. Фашизм представляється їм лише грубою демагогією, що заохочує мілітаристами й феодалами, що спекулюють на темних інстинктах дрібних буржуа

Однак дійсність раз у раз грубо уривається в їх досить замкнутий мирок. Мартіна, що фактично заправляє справами фірми, турбують відносини з давнім конкурентом Генріхом Вельсом, що очолює тепер районний відділ націонал-соціалістської партії. Якщо Оппермани випускають стандартні меблі фабричного виробництва з низькими цінами, то в майстерень Вельса вироби виготовляють ручним, кустарним способом і програють через свою дорожнечу. Успіхи Опперманов набагато сильніше б’ють по честолюбству Вельса, чим по його спразі наживи. Не раз він починав розмову про можливе злиття обох фірм або, принаймні, про більше тісне співробітництво, і чуття підказує Мартінові, що в нинішній ситуації кризи й зростаючого антисемітизму це було б рятівним варіантом, але все-таки він тягне з рішенням, уважаючи, чтo поки ще немає потреби йти на цю угоду. Зрештою існує можливість перетворити єврейську фірму Опперманов в акціонерне товариство з нейтральним, не зухвалу підозру найменуванням «Німецькі меблі».

Жак Лавендель, чоловік молодшої сестри Опперманов Клари, висловлює співчуття, що Мартін упустив шанс, не зумів домовитися з Вельсом. Мартіна дратує його манера називати неприємні речі своїми іменами, але треба віддати належне, шурин - прекрасний комерсант, людина з більшим станом, хитрий і спритний. Можна, звичайно, перевести меблеву фірму Опперманов на його Ім’я, адже він у свій час розсудливо добув собі американське Підданство

Ще один брат Густава - лікар Эдгар Опперман - очолює міську клініку, він до самозабуття любить усе, що пов’язане з його професією хірурга, і ненавидить адміністрування. Газети піддають його нападкам, він нібито користується незаможними, безкоштовними пацієнтами для своїх небезпечних експериментів, але професор усіляко намагається відгородити себе від мерзенної дійсності. «Я - німецький лікар, німецький учений, не існує медицини німецької або медицини єврейської, існує наука, і більше нічого!» - повторює він таємному радникові Лоренцу, головному лікареві всіх міських клінік

Наступає Різдво. Професор Артур Мюльгейм, юрисконсульт фірми, пропонує Густавові перевести його гроші за кордон. Той відмовляє: він любить Німеччину й уважає непорядним вилучати з її свій капітал. Густав упевнений, що переважна більшість німців на стороні правди й розуму, як не сиплють нацисти грішми й обіцянками, їм не вдасться одурачить і третини населення. Чим скінчить фюрер, обговорює він у дружнім колі, зазивалой у ярмарковому балагані або агентом по страхуванню?

Захоплення фашистами влади приголомшує Опперманов своєю мнимою несподіванкою. На їхню думку, Гітлер - папуга, що безпомічно белькоче по чужій підказці, цілком перебуває в руках великого капіталу. Німецький народ розкусить крикливу демагогію, не впаде в стан варварства, уважає Густав. Він з несхваленням ставиться до гарячкової діяльності родичів по створенню акціонерного товариства, уважаючи їхні доводи міркуваннями « ділків, щорозгубилися, з їх вічним копійчаним скептицизмом». Сам він досить улещений реченням підписати відозва проти зростаючого варварства й здичавіння громадського життя. Мюльгейм розцінює цей крок як недозволенну наївність, що дорого обійдеться

У сімнадцятилітнього сина Мартіна Бертольда виникає конфлікт із новим учителем Фогельзангом. Дотепер директорові гімназії Франсуа, другові Густава, вдавалося відгородити свій навчальний заклад від політики, але затятий нацист, що з’явився в її стінах, поступово встановлює тут свої порядки, і м’якому, інтелігентному директорові залишається тільки опасливо спостерігати, як наступаючим широким фронтом націоналізм швидко обволікає туманом голови його вихованців. Причиною конфлікту стає підготовлений Бертольдом доповідь про Арминии Германця. Як можна критикувати, розвінчувати один з найбільших подвигів народу, обурюється Фогельзанг, розцінюючи це як антинімецький, антипатріотичний учинок. Франсуа не сміє встати на захист розумного юнака проти шаленого дурня, його вчителі. Бертольд не знаходить розуміння й у своїх близьких. Вони вважають, що вся історія яйця виїденого не коштує, і радять принести необхідне вибачення. Не бажаючи поступатися принципами, Бертольд приймає велику кількість снотворного й гине

Шириться хвиля расистських гонінь, але зачіпати професора Эдгара Оппермана в медичному світі ще не насмілюються, адже в нього світова популярність. І все-таки він повторює Лоренцу, що кине все сам, не чекаючи, поки викинуть його. Країна хвора, запевняє його таємний радник, але це не гостре, а хронічне захворювання

Мартін, переломивши себе, змушений прийняти обурливі умови угоди з Вельсом, але все-таки йому вдається досягти певного ділового успіху, за який було так дорого заплачене

Після підпалу рейхстагу Мюльгейм наполягає, щоб Густав негайно виїхав за кордон. У його друга новеліста Вільгельм^-Вільгельма-фрідріха-вільгельма Гутветтера це викликає нерозуміння: як можна не бути присутнім при разюче цікавому видовищі - раптовому полоні цивілізованої країни варварами

Густав живе у Швейцарії. Він прагне до спілкування зі співвітчизниками, бажаючи краще зрозуміти, що ж діється в Німеччині, у газетах тут публікують жахливі повідомлення. Від Клауса Фришлина, що возглавляли художній відділ фірми, він довідається, що його берлінський особняк конфіскований фашистами, деякі з його друзів перебувають у концтаборах. Гутветтер знайшов славу «великого істинно германського поета», нацисти визнали його своїм. Пишномовним складом він описує образ «Нової Людини», що затверджує свої споконвічні дикі інстинкти. Приехавшая до Густава провести відпустка Ганна тримається так, немов у Німеччині нічого особливого не відбувається. На думку фабриканта Вейнберга, з нацистами можна ужиться, на економіці країни переворот відбився непогано. Юрист Бильфингер передає Густавові для ознайомлення документи, з яких він довідається про дивовижний терор, при новому режимі неправда сповідається як вищий політичний принцип, відбуваються катування й убивства, панує беззаконня

Pages: 1 2