Акт перший Сцена перша. Дія трагедії відбувається в датському місті Эльсиноре. У королівського замка на пості коштує вартовий, солдат Франциско. Коли годинники пробили дванадцять, його перемінив офіцер Бернардо. Інший офіцер королівської гвардії, Марцелл, підводить до Бернардо Горацио, що приїхав, друга принца датського, Гамлета. Бернардо й Марцелл стривожено розповідають Гораціо про «чудності», що є їм дві ночі підряд: вони бачили Примари, що дивно нагадує недавно померлого короля, батька Гамлета. У цей час Примара з’являється знову.

Гораціо звертається до Примари, намагається довідатися причину його появи, але проспівав півень, і Примара зникла. Не вміючи пояснити це дивне бачення, Гораціо припускає, що поява Примари - це передвістя великого лиха. Він розповідає про війну, затіяної покійним королем з королем норвезьким, Фортинбрасом. У бої з Гамлетом Фортинбрас зазнав поразки, і за договором його землі повинні були відійти переможцеві. Але спадкоємець, молодший Фортинбрас, став збирати військо найманців, що воюють за плату, щоб відбити землі, програні батьком. Порадившись, юнака вирішують розповісти про побачений Гамлетові, упевнені, що «дух перерве» при ньому молчанье.

Сцена друга

У зал для прийомів входять Клавдій, король; Гертруда, королева, мати Гамлета й дружина Клавдія; Гамлет, син колишнього й племінник нинішнього короля; Полоній, головний королівський радник; Лаэрт, син Полонію; придворні Вольтиманди Корнелій; королівська звитий. Король звертається до присутніх. Він говорить, що його душу, як і душі всіх його підданих, уболіває про смерті брата. Але «розум настільки впорався із природою», що тепер треба вболівати про покійного короля скромніше й стриманіше, адже життя не закінчилося. Клавдій має намір припинити жалобу, щоб женитися на Гертруді, «спадкоємиці військових рубежів» королівства. Клавдій зізнається, що їм володіють одночасно почуття суму від недавньої втрати й радості від майбутнього весілля, але він затвердився у своєму намірі женитися, особливо після того, як найближчі радники схвалили його рішення

Клавдій переходить до наступної проблеми: він повідомляє, що Фортин-брас вимагає повернення відібраних у його батька земель. Клавдій вирішив направити дядькові Фортинбраса, старому норвезькому королеві, лист зі звісткою про наміри його племінника й проханням зупинити набір найманців. Клавдій передає лист Вольтиманду й Корнелієві, призначаючи їх своїми послами:

• «Поїдьте. Готовність доведіть швидкістю».

Попрощавшись зі своїми посланниками, король звертається з Лаэрту. Він знає, що юнак прийшов до нього із проханням. Лаэрт просить дозволити йому повернутися у Францію, звідки він прибув для участі в коронації Клавдія. Король від’їзд дозволяє. Коли Лаэрт іде, Клавдій звертається до Гамлета. Він призиває юнака перестати супитися й припинити «сліди батька розшукувати в поросі»:

• «Так створений мир: що жваво, те вмре И слідом за життям у вічність відійде».

Гамлет похмуро говорить, що справжня скорбота не виражається зовнішніми ознаками жалоби - кольорами одягу, слізьми, худорбою, стражданнями. Його скорбота «цурається прикрас і їх не виставляє напоказ». Король знову призиває Гамлета бути чоловіком, забути про свою скорботу й стряхнути сум на радість близьким. Королева просить сина залишитися в королівстві, і не їхати в Німеччину (у Витенберг) для продовження навчання, Гамлет погоджується

Всі, крім Гамлета, ідуть. Залишившись один, Гамлет говорить, що навколишній його мир здається «незначним, плоским і тупим». І якби за божеськими законами самогубство не було гріховним, він розрахувався б з життям. Гамлет жене від себе думка про те, що мати виявилася неварта пам’яті покійного короля: її віка ще червоні від похоронних сліз, ще черевики, у яких вона йшла за труною чоловіка, а вона вже готова бути дружиною незначної людини:

• «Ні, не видать від цього добра! Розбийся, серце, мовчачи затаїмося».

Гамлет з радістю привітає Горацио, що ввійшли, Марцелла й Бернардо. Гораціо повідомляє Гамлетові, що приїхав з Витенберга на похорони його батька, але Гамлет смутно жартує, що на весільний стіл «пішов пиріг поминний». Гораціо розповідає другові, що хтось невідомий, в озброєнні, схожому на королівське, дві ночі подрядходит повз стражів у замка. На третю ніч Гораціо сам бачив тінь і свідчить, що вона схожа на батька Гамлета. Гамлет, хвилюючись, розпитує друзів отом, як виглядає примара. Він вирішує в цю же ніч бути на варті й будь-що-будь поговорити спризраком.

Сцена третя

У будинку Полонію Лаэрт ніжно прощається із сестрою, Офелией. Він застерігає Офелию від залицянь Гамлета, називаючи їх «дурницею»: принц королівського роду, його залицяння за дівчиною,- це «витівки крові», «він нічого не вибирає в житті, а слухається вибору інших». Входить Полоній. Полоній дає останні наставляння виїжджаючому синові, прощається з ним і залишається з Офелией. Він запитує дочку про розмову з Лаэртом, і Офелия передає йому застереження брата. Полоній теж чув про залицяння Гамлета й нагадує дівчині про її честь, про підступництво юнаків, що зізнаються в любові й дівчин, що обманюють. Офелия обіцяє батькові надалі бути сдержанней.

Сцена четверта

Біля дванадцяти годин ночі Гамлет із друзями на стражі перед замком. Їм холодно й неспокійно. Чутні звуки труб, гримлять гарматні постріли. Гамлет розповідає, що це веселиться й бражничает король: ледь він осушить кубок з вином, як про цьому «повідомляє грім литавр, як про перемогу». Входить Примара. Гамлет звертається до нього з питанням, отчу Примару повернувся з миру тіней, навіщо знову ходить по землі. Примара вабить Гамлета. Гораціо не хоче відпускати друга, умовляє його залишитися, але той виривається й треба за Примарою

Сцена п’ята

Гамлет запитує Примари, куди він веде його. Примара просить юнака уважно стежити за ним, вислухати, і помститися, коли довідається правду. Примара розповідає Гамлетові, що він - дух його батька. Уночі він може бродити по землі, а вдень мучається у вогні за гріхи, доконані при житті. Примара не може відкрити таємницю свого загробного життя. Але якби він що-небудь розповів, у Гамлета б «зайшлася душа й кров застигла».

Примара призиває Гамлета помститися за «підле вбивство», але Гамлет здивований: він нічого не знає про вбивство. Юнак готовий вислухати тінь батька й мстити. Примара розповідає Гамлетові історію своєї смерті. Підданим повідомили, що батька Гамлета сплячої вкусила змія, насправді ж він був убитий своїм братом Клавдієм. Клавдій приніс сік білені й влив її у вухо королеві. Смерть була болісної й страшної

• «Так був рукою брата я в сні Позбавлений корони, життя, королеви…»

Особливо мучить короля те, що він умер у сні, не встигнувши висповідатися й причаститися, «у кольорі грішних днів», умер без відпущення гріхів, «з усіма преступленьями на шиї».

Призиваючи Гамлета мстити за батька, Примару просить не торкати мати: «На те їй Бог і совісті глибокі уколи». Помітивши перші ознаки світанку, Примара віддаляється. Гамлет вражений. Він ледь тримається на ногах, серці його скажено колотиться. Він готовий переосмислити все своє життя, передумати все, що пам’ятає й знає з дитинства:

• «Де грифель мій? Я це запишу, Що можна посміхатися, посміхатися И бути мерзотником. Якщо не скрізь, Те, вірогідно, у Данії».

Гораціо й Марцелл кидаються до Гамлета з розпитами. Але Гамлет відмовляється сказати хоч слово й бере із друзів клятву, що вони нікому не проговоряться про його побачення із Примарою. Він вимагає клятви на мечі й Примара з-під землі тричі вимагає такої клятви. Гораціо не може повірити цим чудесам. На це Гамлет відповідає:

• «Як до чудес, ви до них і віднесіть. Гораций, багато у світі є того, Що вашої філософії не снилося».
• Після клятви Гамлет довіряє свою долю друзям, обіцяючи в знак дружби пізніше зробити для них усе, що зможе. А зараз -

Pages: 1 2

Збережи - » Виклад сюжету: Вільям Шекспір «Гамлет». Акт перший . З'явився готовий твір.