Вони зближаються. Чесний купець пропонує шлюб (його паризька дружина вмерла), Роксана відмовляє йому («одружившись, я втрачаю все своє майно, що перейде в руки чоловіка»). Але пояснює вона своя відмова відразою до шлюбу після халеп, на які її прирекла смерть чоловіка-ювеліра. Негоціант, втім, догадується про щиру причину й обіцяє їй повну матеріальну незалежність у шлюбі - він не торкне ні пістоля з її стану. Роксані доводиться вигадувати іншу причину, а саме - бажання духовної волі. У своїх мовленнях вона виявляє себе изощреннейшей софісткою, втім, і на назадній їй пізно йти зі страху бути викритої в користолюбстві (навіть при тім, що вона чекає від нього дитини). Розсерджений купець вертається в Париж, Роксана їде «спробувати щастя» (думки її, звичайно, про зміст, а не про шлюб) у Лондон. Вона поселяється у фешенебельному районі, Крейду-Співа-крейда, поруч із палацовим парком, «під ім’ям знатної француженки». Строго говорячи, безіменна дотепер, вона завжди безрідна. Живе вона на широку ногу, поголоска ще більше множить її багатство, неї осаджують «мисливці за приданим». У керуванні її станом їй толково допомагає сер Роберт Клейтон (ця реальна особа, найбільший фінансист того часу). Попутно Дефо підказує «англійським дворянам», як ті могли б помножити свій стан, «подібно тому, як купці збільшують своє».

Героїня перевертає нову сторінку своєї біографії: двері її будинку відкриваються для «високопоставлених вельмож», вона влаштовує вечори з картковими іграми й маскарад^-маскаради-бали-маскаради, на один з них інкогніто, у масці, є сам король. Героїня з’являється перед зборами в турецькому костюмі (не вміючи думати інакше, вона, звичайно, не забуває сказати, за скільки пістолів він їй дістався) і виконує турецький же танець, валячи всіх у здивування. Те^-те-тоді^-те хтось і викликнув - «Так адже це сама Роксана!» - тим давши нарешті героїні ім’я. Цей період - вершина її кар’єри: наступні три роки вона проводить у суспільстві короля - «удалині від світла», як повідомляє вона з кокетливою-самовдоволеною скромністю. Вертається вона в суспільство надзвичайно багатої, злегка побляклої, але ще здатної скоряти серця. І незабаром перебуває «джентльмен знатного роду», поведший атаку. Він, щоправда, нерозумно почав, міркуючи «про любов, предмет, настільки для мене сміховинному, коли він не з’єднаний з головним, тобто із грішми». Але потім дивак виправив положення, запропонувавши зміст

В образі Роксани зустрілися два часи, дві епохи - Реставрація (Карл II і Яків I), з її вигарними веселощами й безпринципністю, і пуританське протверезіння, що пішло за нею, що наступило з воцарінням Вільгельма III і далі міцніло при Ганні й Георгах. Дефо був сучасником всіх цих монархів. Розпусне життя, який Роксана віддається, повернувшись із Парижа в Лондон, є саме втілення Реставрації. Навпроти, крохоборническое вирахування всіх вигід, що доставляють цим життям, - це вже далеко від аристократизму, це типово буржуазна складка, те саме що купецькому гроссбуху.

У Лондоні історія Роксани зав’язує справді драматичні вузли, аукаючись із її минулим. Вона нарешті зацікавилася долею своїх п’ятьох дітей, залишених п’ятнадцять років тому на милість родичів. Старший син і молодша дочка вже вмерли, залишилися молодший син (приютский) і дві його сестри, старша й середня, збіглі від нелюб’язної тітки (зовиці Роксани) і визначилися «у люди». У розрахунки Роксани не входить відкриватися дітям і взагалі родичам і близьким, і всі необхідні розшуки проводить Эми. Син, «славний, тямущий і ввічливий малий», подмастерье, виконував важку роботу. Представившись колишній покоївці нещасної матері цих дітей, Эми влаштовує долю хлопчика: викуповує в хазяїна й визначає в ученье, готовлячи до купецького поприща. Ці благодіяння мають несподіваний підсумок; одна зі служниць Роксани вертається з міста в сльозах, і з розпитів Эми містить, що це старша дочка Роксани, пригноблена везінням братика! Причепившись по дріб’язковому приводі, Эми розраховує дівчину. По великому рахунку видалення дочки влаштовує Роксану, однак серце її відтепер неспокійно - у ньому, виявляється, «ще залишалося чимало материнського почуття». Эми й тут ненав’язливо полегшує положення нещасної дівчини

З появою дочки в житті героїні позначається перелом. Їй «омерзел» мілорд***, у якого вона вже восьмий рік на змісті, вони розстаються. Роксана починає «по справедливості судити про своє минуле». У числі винуватців її падіння, крім нестатку, оголошується ще один - Диявол, стращавший-ді її примарою потреби вже в благополучних обставинах. І жадібність до грошей, і марнославство - все це його підступи. Вона вже переїхала зі Співа-Крейду в Кенсингтон, потихеньку перериває старі знайомства, приміряючись покінчити з «мерзотним і мерзенним» ремеслом. Її остання лондонська адреса - подвір’я біля Минериз, на окраїні міста, у будинку квакера, що виїхав у Нову Англію. Чималу роль у зміні адреси грає бажання застрахуватися від візиту дочки, Сьюзен, - у тієї вже короткі відносини з Эми. Роксана навіть міняє зовнішність, обряджаючись у скромне квакерське вбрання. І зрозуміло, виїжджає вона сюди під чужим ім’ям. Образ господарки, «доброї квакерши», виписаний з теплою симпатією - у Дефо були причини добре ставитися до представників цієї секти. Настільки бажана Роксаною покійне, правильна життя проте не приносить миру в її душу - тепер вона гірко шкодує про розлуку з «голландським купцем». Эми відправляється на розвідку в Париж. Тим часом доля, що заквапилася, пред’являє купця Роксані прямо в Лондоні: виявляється, він отут давно живе. Схоже, цього разу неостиглі матримоніальні наміри купця увінчаються успіхом, тим більше що в них росте син, обоє болісно переживають його безрідність і, нарешті, Роксана не може забути, як багато зробив для неї ця людина (педантична чесність у справах їй не далека).

Нове ускладнення: у черговому «рапорті» із Франції Эми доповідає, що Роксану розшукує принц, маючи намір даровать їй титул графині й женитися на ній. Марнославство колишньої королівської коханки розпалюється з небувалою силою. З купцем ведеться охолодна гра. На щастя для героїні, вона не встигає вдруге (і остаточно) відіпхнути його від себе, тому що подальші повідомлення Эми позбавляють її надії коли-небудь зватися «вашою високістю». Немов догадавшись про її честолюбні домагання, купець обіцяє їй, у випадку заміжжя, титул баронеси в Англії (можна купити) або в Голландії - графині (теж можна купити - у збіднілого племінника). В остаточному підсумку вона одержить обидва титули. Варіант із Голландією влаштовує її більше: залишаючись в Англії, вона ризикує, що її минуле може стати відомим купцеві. До того ж Сьюзен, дівиця тямуща, приходить до думки, що якщо не Эми, те сама леді Роксана її мати, і свої міркування вона викладає Эми. В Эми, всій передавальній Роксані, у серцях виривається побажання вбити «дівку». Вражена Роксана якийсь час не пускає її до себе на очі, але слово сказане. Події кваплять від’їзд чоловіка й жінки в Голландію, де, думає Роксана, ні дочка, що ненавмисно стала її першим ворогом, її не дістане, ні інших примар минулого не покусятся на її тепер респектабельне життя. Фатальна випадковість, яких багато в цьому романі, наздоганяє її у хвилину предотьездних турбот дружина капітана корабля, з яким ведуться переговори, виявляється подругою Сьюзен, і та заявляється на борт, до смерті перелякавши Роксану. І хоча дочка не довідається її (служачи посудницею, вона тільки раз бачила «леді Роксану», і те в турецькому костюмі, що грає тут роль викривального «кістяка в шафі») і, природно, не зв’язує з пожилицею в будинку квакерши, поїздка в Голландію відкладається

Сьюзен осаджує будинок квакерши, домагаючись зустрічі з Эми і її пані, у якій упевнено припускає свою матір. Уже не змучена дочірня любов рухає нею, але мисливський азарт і викривальний пафос. Роксана з’їжджає із квартири, ховається по курортним городкам, тримаючи зв’язок тільки з Эми й квакершей, що починає підозрювати недобре, розповідаючи заявляющейся в будинок Сьюзен усякі небилиці про свою пожилицю й почуваючи себе в ситуації змови. Тим часом налякана не менше своєї пані що відбуває, Эми випадково зустрічає в місті Сьюзен, їде з нею в Гринвіч (тоді досить глухе місце), вони бурхливо пояснюються, і дівчина вчасно припиняє прогулянку, не давши захопити себе в ліс. Наміру Эми як і раніше приводять у лють Роксану, вона проганяє її, втратившись вірного друга в настільки тяжку хвилину життя

Фінал цієї історії обкутаний похмурими тонами: нічого не чутно про Эми й ніщо не чутно про дівчину, але ж останній раз, по слухах, їх бачили разом. Памятуя про маніакальне прагнення Эми «убезпечити» Сьюзен, можна припускати саме гірше

Pages: 1 2 3