Героїня, насправді звалася Сьюзен, що з’ясується до кінця книги, у випадковому застереженні («дочка моя була наречена моїм ім’ям»). Однак у своєму мінливому житті вона стільки разів міняло «ролі», що закріпилося ім’я Роксана - по «ролі», зіграної нею у свою зоряну годину. Але праві й ті вчені, хто, недоглядівши її справжнє ім’я, повідомляють її анонімної й роблять висновок про типажности героїні: вона й впрямь продукт свого часу, соціальний тип

Загалом кажучи, Роксана - француженка. Вона народилася в місті Пуатье, у сім’ї гугенотів. В 1683 р., коли дівчинці було біля десяти років, батьки, рятуючись від релігійних переслідувань, перебралися з нею в Англію. Стало бути, рік її народження - 1673-й. У п’ятнадцять років батько видав її заміж за лондонського броварника, той, никудишний хазяїн, за вісім років шлюбу промотав женино придане, продав броварню й один раз ранком «вийшов знадвору із двома слугами» і назавжди виїхав, залишивши дружину з дітьми малий мала менше (усього їх п’ятеро). Злощасне заміжжя дає випадок «швидкої на мову» і недурній героїні провести класифікацію «дурнів», з яких її чоловік сполучав відразу кілька різновидів, і застерегти читачок від необачного рішення зв’язати долю з одним з таких

Положення її жалюгідно. Родичі чоловіка, що втік, відмовляють у допомозі, з нею залишається тільки віддана служниця Эми. Їй і двом жалісливим бабам (одна з них вдовая тітка чоловіка) спадає на думку відвести чотирьох дітей (самого молодшого взяв під своє піклування прихід) до будинку їхнього дядька й тітки й, буквально вштовхнувши їх через поріг, бігти ладь. Цей план здійснюється, присоромлені совісним дядьків родичі вирішують спільно піклуватися омалютках.

Тим часом Роксана продовжує залишатися в будинку, і більше того: хазяїн не запитує плати, співчуваючи її жалюгідному положенню, робить усіляку допомогу. Тямуща Эми метикує, що така участь навряд чи безкорисливо і її пані має бути відомим образом розплатитися. Так воно й трапляється. Після в жарт затіяного «весільної вечері», переконана доводами Эми в справедливості домоганий свого благодійника, Роксана уступає йому, супроводжуючи жертву просторікуватим самовиправданням («Убогість - от що мене погубило, що жахає вбогість»). Уже не в жарт, а всерйоз складається й «договір», де докладно й точно обговорені гроші й речі гарантують героїні матеріальну забезпеченість

Не сказати, що вона легко переживає своє падіння, хоча треба враховувати коригувальні оцінки заднім числом, які виносить «пізня» Роксана, погрязшая в пороці й, схоже, повна щирого каяття. Симптомом наступаючої моральної глухоти стає спокушання нею «вірної Эми», що вона укладає в постіль до свого співмешканця. Коли з’ясовується, що Эми завагітніла, Роксана, почуваючи свою провину, вирішує «взяти цієї дитини й піклуватися як про власний». Про власних її дітей, ми знаємо, піклуються інші, так що й цю дівчинку сплавлять годувальниці, і більше про неї нічого не буде сказано. У самої Роксани тільки на третьому році народжується дівчинка (вона вмре шести тижнів від роду), а ще через рік народиться хлопчик

Серед занять її співмешканця («чоловіка», як наполягає він сам і ким по суті є) - перепродаж ювелірних виробів (отчого в низці відзначених її милостей він буде значитися як «ювелір»). Справи вимагають його від’їзду в Париж, Роксана їде з ним. Один раз він збирається у Версаль до принца ***скому. Роксану охоплює недобре передчуття, вона намагається його удержати, але зв’язаний словом ювелір їде, і на шляху у Версаль серед біла дня його вбивають троє грабіжників. Законних прав спадкоємиці в Роксани ні, але при ній камені, векселі - словом, її положення не зрівняти з тією незначністю, з якого неї підняв загиблий благодійник. Та й Роксана тепер інша - твереза ділова жінка, вона з рідким самовладанням (при цьому цілком щиро вболіваючи про ювеліра) улаштовує свої справи. Наприклад, що подоспели лондонському управляющему вона представляється француженкою, удовою його хазяїна, що не відала про існування іншої, англійської дружини, і грамотно вимагає «овдовілої частки». Тим часом попереджена Эми продає в Лондоні обстановку, срібло, забиває будинок

Принц, не дождавшийся в той нещасливий день ювеліра, виявляє Роксані співчуття, спочатку надіславши свого камердинера, а потім і заявившись самоособисто. Результатом візиту стали щорічна пенсія на увесь час її перебування в Парижі й з незвичайною швидкістю міцніючі відносини із принцом («графом де Клераком»). Природно, вона робиться його коханкою, для чого виводиться вже обов’язкова мораль у повчання «нещасним жінкам». Їхній зв’язок протриває вісім років, Роксана народить принцові двох дітей. Віддана Эми, її вірне дзеркало, дає спокусити себе камердинерові принца, додаючи господарці запізнілі каяття в первісному спокушанні дівчини

Розміряне життя гироини зненацька дає збій: у Медонском палаці дофіна, куди Роксана наїжджає зі своїм принцом, вона бачить серед гвардійців свого зниклого чоловіка-броварника. Страшачись викриття, вона підсилає до нього Эми, та складає жалісливу історію про запалій у крайню вбогість і пані, що сгинули в невідомості (втім, і цілком правдиво повідавши первісні прикрості залишеної з малими дітьми «солом’яної вдови»). Як і раніше незначність і ледар, броварник намагається витягнути з Эми досить більшу суму - нібито на покупку офіцерського патенту, але задовольняється одним-єдиним пістолетом «у борг», після чого старанно уникає її. Застраховуючи себе від подальших небажаних зустрічей, Роксана наймає детектива - «спостерігати за всіма його переміщеннями». І до строку вона втрачає його вдруге, цього разу з неймовірним полегшенням

Тим часом принц одержує від короля доручення їхати в Італію. Як звичайно шляхетно поламавшись (нібито не бажаючи створювати йому додаткові труднощі), Роксана супроводжує його. Эми залишається в Парижі стерегти майно («я була багата, дуже багата»). Подорож тривала без малого два роки. У Венеції вона народила принцові другого хлопчика, але той незабаром умер. Після повернення до Парижа, ще приблизно через рік, вона народила третього сина. Їхній зв’язок переривається, випливаючи мінливій логіці її непутящого життя: небезпечно занедужав дружина принца («чудова, великодушна й воістину добра дружина») і на смертному одрі просила чоловіка зберігати вірність своїй спадкоємиці («на кого б не впав його вибір»). Убитий її великодушністю, принц упадає в меланхолію, замикається на самоті й залишає Роксану, узявши на себе видатки по вихованню їх синів

Вирішивши повернутися в Англію («я все-таки почитала себе англійкою») і не знаючи, як розпорядитися своїм майном, Роксана знаходить якогось голландського купця, «славящегося своїм багатством і чесністю». Той дає слушні поради й навіть береться продати її коштовності знайомому лихвареві-євреєві. Лихвар відразу довідається камені вбитого вісім років тому ювеліра, оголошені тоді украденими, і, природно, підозрює в Роксані спільницю вбивць, що зникли. Погроза лихваря «розслідувати цю справу» лякає її не на жарт. На щастя, він присвячує у свої плани голландського негоціанта, а той уже мерзнув перед чарами Роксани й сплавляє її в Роттердам, улаштовуючи тим часом її майнові справи й водячи за ніс лихваря

На морі розігрується шторм, перед його лютістю Эми гірко кається у своєму безпутному житті, Роксана мовчачи вторить їй, даючи обіцянки зовсім перемінитися. Судно відносить до Англії, і на суші їхнє каяття незабаром забувається. У Голландію Роксана відправляється одна. Роттердамский купець, якого їй рекомендував голландський негоціант, благополучно влаштовує її справи, у тому числі й з небезпечними каменями. У цих турботах проходить півроку. З листів Эми вона довідається, що чоловік-броварник, як довідався приятель Эми, камердинер принца, вигин у якійсь бійці. Потім з’ясується, що Эми видумала це із кращих почуттів, бажаючи своїй пані нового заміжжя. Чоловік-«дурень» таки загине, але багато пізніше. Пише їй з Парижа й благодійник - голландський купець, що перетерпів багато неприємностей від лихваря. Розкопуючи біографію Роксани, він небезпечно підбирається до принца, але отут його зупиняють: на Новому мосту в Парижі двоє невідомих відрізають йому вуха й загрожують подальшими неприємностями, якщо він не вгамує. Зі своєї сторони, обгороджуючи власний спокій, чесний купець заводить ябеду й саджає лихваря у в’язницю, а потім, від гріха подалі, і сам їде з Парижа в Роттердам, Кроксане.

Pages: 1 2 3