Оповідач - кіт, просто кіт, у якого немає імені. Він не знає, хто його батьки, пам’ятає тільки, як кошеням забрався на кухню якогось будинку в пошуках їжі й хазяїн, зглянувшись, дав притулок його. Це був Кусями - шкільний учитель. З тих пор кошеня виросло й перетворилося у великого пухнатого кота. Він воює зі служницею, грає з хазяйськими дітьми, леститься до хазяїна. Він розумний і допитливий. Хазяїн, у якому явно переглядають риси самого Нацумэ, часто защіпається в кабінеті, і домочадці вважають його дуже працьовитим, і тільки кіт знає, що хазяїн нерідко подовгу дрімає, уткнувшись у розкриту книгу. Якби кіт був людиною, вона неодмінно зробився б учителем: адже спати так приємно. Правда, хазяїн затверджує, що немає нічого неблагодарнее праці вчителя, але, на думку кота, він просто рисується. Хазяїн не блищить талантами, але береться за все. Він те складає хайку (тривірша), те пише статті англійською мовою з безліччю помилок. Один раз він вирішує всерйоз зайнятися живописом і пише такі картини, що ніхто не може визначити, що ж на них зображене

Його друг Мэйтэй, якого кіт уважає мистецтвознавцем, приводить хазяїнові в приклад Андреа дель Сарто, що говорив, що варто зображувати те, що є в природі, неважливо що саме. Послухавшись мудрої ради, Кусями починає малювати кота, але котові не подобається власний портрет. Кусями радується, що завдяки висловленню Андреа дель Сарто осяг щиру сутність живопису, але Мэйтэй зізнається, що пожартував і італійський художник нічого подібного не говорив. Кіт уважає, що хоча Мэйтэй і носить окуляри в золотій оправі, але зухвалістю й безцеремонністю походить на сусідського кота-хулігана Куро. Кіт засмучується, що йому так і не дали імені: видно, прийде йому прожити все своє життя в цьому будинку безіменним. У кота є подруга - кішка Микэко, про яку господарка дуже піклується: смачно годує й дарує подарунки. Але один раз Микэко занедужує й умирає. Її господарка підозрює, що кіт, що приходив до неї в гості, чимсь неї заразив, і, боячись мести, він перестає йти далеко від свого будинку

До Кусями час від часу заходить його колишній учень, що став дорослим і навіть закінчив університет, - Кангэцу. Цього разу він запросив хазяїна погуляти. У місті дуже весело: упав Порт-Артур. Коли Кусями з Кангэцу йдуть, кіт, трохи поступившись правилами пристойності, доїдає оставшиеся на тарілці Кангэцу шматочки риби: учитель бідний, і годують кота не дуже-те ситно. Кіт міркує про те, як важка для розуміння людська психологія. Він ніяк не може уразуметь відношення хазяїна до життя: не те він сміється над цим миром, не те хоче розчинитися в ньому, не те взагалі отрешился від усього мирського. Кішки щодо цього куди простіше. І головне, у кішок ніколи не буває таких непотрібних речей, як щоденники. У людей, що живуть, подібно Кусями, подвійним життям, може бути, є потреба хоча б у щоденнику виразити ті сторони своєї натури, які не можна виставляти напоказ, у кішок же все їхнє життя природне й непідроблена, немов щоденник

До Кусями з рекомендаційним листом від Кангэцу приходить Оти Тофу, що разом із приятелями організував кружок декламації. Тофу просить Кусями стати одним із заступників кружка, і той, з’ясувавши, що це не спричиняє ніяких обов’язків, погоджується: він готовий зробитися навіть учасником антиурядової змови, якщо тільки це не спричинить зайвих турбот. Тофу розповідає, як Мэйтэй запросив його в європейський ресторан покуштувати тотимэмбо, але офіціант ніяк не міг зрозуміти, що це за блюдо, і, щоб сховати замішання, сказав, що зараз немає необхідних продуктів, щоб його приготувати, але найближчим часом, може бути, з’являться. Мэйтэй запитав, із чого в їхньому ресторані готовлять тоти-мэмбо - не з «Нихонга» чи (Тоги Мэмбо - один з поетів, що входять у групу «Нихонга»), і офіціант підтвердив, що так, саме з «нихонга». Історія ця дуже насмішила Кусями.

Кангэиу й Мэйтэй приходять поздоровити Кусями з Новим роком. Він розповідає, що в нього побував Тофу. Мэйтэй згадує, як один раз наприкінці старого року весь день чекав приходу Тофу й, не дочекавшись, пішов прогулятися. Випадково він набрів на сосну удавленников. Коштуючи під цією сосною, він відчув бажання повіситися, але йому стало ніяково перед Тофу, і він вирішив повернутися додому, поговорити з Тофу, а потім повернутися й повіситися. Удома він знайшов записку від Тофу, де той просив прощення за те, що не прийшов через невідкладні справи. Мэйтэй зрадів і вирішив, що тепер можна спокійно піти й повіситися, але, коли він прибіг до заповітної сосни, виявилося, що хтось уже випередив його. Так, спізнившись усього на якусь хвилину, він залишився живий

Кангэцу розповідає, що з ним теж перед Новим роком відбулася неймовірна історія. Він познайомився в гостях з панянкою N, а через кілька днів вона занедужала й у маренні увесь час повторювала його ім’я. Довідавшись про те, що панянка N небезпечно хвора, Кангэцу, ідучи по мосту Адзумабаси, думав про неї, і раптом почув її голос, що кликав його. Він думав, що це йому почулося, але коли лемент повторився три рази, він напружив всю свою волю, високо підстрибнув і кинувся з моста вниз. Він знепритомнів, а коли отямився, то виявив, що дуже змерзнув, але одяг на ньому суха: виявляється, він помилково стрибнув не у воду, а в іншу сторону, на середину моста. Скільки не допитивался Мэйтэй, про яку панянку мова йде, Кангэцу не назвав її імені. Хазяїн теж розповів забавну історію. Дружина попросила, щоб він як новорічний подарунок зводив її в театр. Кусями дуже хотів зробити дружині приємне, але одна п’єса йому не подобалася, інша теж, а на третю він боявся не дістати квитків. Але дружина сказала, що якщо прийти не пізніше чотирьох годин, те все буде в порядку. Хазяїн став збиратися в театр, але відчув озноб. Він сподівався до чотирьох годин вилікуватися, але коштувало йому піднести до рота чашку з ліками, як у нього почалася нудота, і він ніяк не міг його проковтнути. Але як тільки пробило четверта година, нудота в хазяїна відразу пройшла, він зміг випити ліки й негайно видужав. Якби лікар прийшов до нього на чверть години раніше, вони із дружиною встигли б у театр, а так було вже пізно.

Після смерті Микэко й сварки з Куро кіт почуває себе самотньо, і лише спілкування з людьми скрашує його самітність. Оскільки він уважає, що майже перетворився в людину, те й оповідати він буде відтепер лише про Кангэцу да Мэйтэе. Один раз Кангэцу, перед тим як виступити з доповіддю у Фізичному суспільстві, вирішує прочитати його Кусями й Мэйтэю. Доповідь називається «Механіка повішення» і буяє формулами й прикладами. Незабаром після цього до Кусями приходить дружина багатого торговця пані Канэда, що кіт негайно дає прізвисько Ханако (пані Ніс) за її величезний гачкуватий ніс, що тягся-тягся нагору, так раптом заскромничав і, вирішивши повернутися на колишнє місце, нахилився так так і залишився висіти. Вона прийшла навести довідки про Кангэцу, що нібито хоче женитися на їхній дочці. У її дочки тьма шанувальників, і вони із чоловіком хочуть вибрати з них достойнейшего. Якщо Кангэцу незабаром стане доктором наук, то він їм підійде. Кусями й Мэйтэй сумніваються в тім, що Кангэцу так вуж хоче женитися на дочці Канэда, скоріше, це вона проявляє до нього непомірний інтерес. Вдобавок пані Ніс тримається так зарозуміло, що в друзів не виникає бажання сприяти шлюбу Кангэцу з панянкою Канэда. Не сказавши відвідувачці нічого певного, Кусями й Мэйтэй полегшено зітхають після її відходу, а вона, незадоволена прийомом, починає всіляко шкодити Кусями - підкуповує його сусідів, щоб вони шуміли й сварилися в нього під вікнами. Кіт пробирається в будинок Канэда, Він бачить їхню примхливу дочку, що знущається із прислуги, її пихатих батьків, що нехтують усіх, хто бідніше їх.

Уночі в будинок Кусями проникає злодій. У спальні в головах господарки, точно скринька з коштовностями, коштує забитий цвяхами ящик. У ньому зберігаються дикі батати, отримані хазяями в подарунок. Цей^-те ящик і привертає увагу злодія. Крім того, він викрадає ще кілька речей. Подаючи скаргу в поліцію, чоловіка сваряться, визначаючи ціну зниклих речей. Вони обговорюють, що злодій зробить із диким бататом: просто зварить або приготує суп. Татара Сампэй, що привіз Кусями батати, радить йому стати комерсантом: комерсантам гроші дістаються легко, не те що вчителям. Але Кусями хоча й терпіти не може вчителів, але комерсантів ненавидить ще більше.

Pages: 1 2