Прийомна дочка оптового торговця готовим одягом Такитиро Саду зауважує, що на старому клені, що росте біля їхнього будинку, розпустилися дві кустика фіалки - вони ростуть у двох маленьких впадинках на стовбурі старого клена й цвітуть щовесни, скільки Тиэко себе пам’ятає. Вони здаються дівчині схожими на нещасних закоханих, які ніяк не можуть зустрітися. Тиэко любується квітами. Синьити Мидзуки, з яким Тиэко дружить із дитинства, покликав її помилуватися на квітучі вишні в храму Хэйан дзингу. Плакучі вишні в храмовому саду наповнюють серце Тиэко священним трепетом, губи її самі собою шепотять вірші. Відтіля Тиэко й Синьити йдуть до ставка, переходять по каменях на іншу його сторону, де ростуть сосни, і підходять до «мосту-палацу», звідки відкривається чудесний вид на великий сад за ставком. Потім Тиэко пропонує піти пішки до храму Киемидзу помилуватися з його висоти вечірнім Кіото, подивитися на захід сонця над Західною горою

Там Тиэко зненацька говорить Синьити, що вона - підкидьок. Приголомшений Синьити не відразу розуміє її: він думає, що дівчина образно передає свій щиросердечний стан. Адже він знає, що Тиэко - єдине улюблене дитя. Тиэко розповідає, що один раз, коли вона вже вчилася в школі, мати й батько зізналися їй, що вона їм не рідна дочка, але з жалості не стали говорити, що вона підкидьок, а сказали, що викрали її, коли вона була грудною дитиною. Але вони не домовилися заздалегідь, тому батько сказав, що її підібрали під квітучими вишнями в Гион (місцевість у Кіото, що прилягають до однойменного храму), а мати - що на березі ріки Ка-могава. Про теперішніх своїх батьків Тиэко нічого не знає, приймальні так добрі до неї, що в неї й не виникало бажання їх шукати. Синьити замислюється: отчого раптом Тиэко вирішила розповісти йому про цьому? Вона, звичайно, догадується, що юнак у неї закоханий. Її слова пролунали так, начебто вона заздалегідь відкидає його любов. Тиэко у всьому слухається батьків. Коли вона хотіла надійти в університет, батько сказав їй, що це буде перешкодою для його єдиної спадкоємиці, і порадив уважніше придивитися до його торговельної справи. Коли Синьити запитує Тиэко, як вона надійде, якщо мова йтиме про заміжжя, дівчина без найменшого коливання відповідає, що підкориться волі батьків, але зовсім не тому, що в неї немає власних почуттів і своєї думки. Для Синьити поводження Тиэко - загадка, але Тиэко не розкриває йому своє серце

Батько Тиэко - Саду Такитиро - віддаляється в Сага (на північно-заході Кіото) у жіночий монастир, де залишилася одна лише стара ігуменя. Там він знімає кімнату й у самоті придумує ескізи для поясів до кимоно. Він все життя мріяв бути художником. Тиэко подарувала йому альбоми Клеї, Матисса, Крокувала, і зараз Такитиро розглядає їх, сподіваючись, що це підштовхне його уяву, допоможе придумати зовсім новий малюнок для тканини. Тиэко завжди носить кимоно, виготовлені по ескізах Такитиро. Його крамниця торгує одягом, розрахованої на рядового покупця, і прикажчик віддає в розфарбування лише два-три кимоно, зроблених по ескізах Такитиро - винятково щоб підтримати престиж хазяїна. Однак кимоно Тиэко завжди охоче бере собі, і не по обов’язку, а тому що їй подобається робота батька. Крамниця Такитиро в районі Накаге була побудована в стародавньому киотоском стилі з пофарбованими індійської охрой ґратами й оконцами із частим плетінням на другому поверсі. Справи в крамниці йдуть із кожним місяцем усе гірше.

Саду Такитиро приїжджає до старого знайомого - Отомо Сосукэ, власникові ткацької майстерні в районі Нисидзин (парча «нисидзин» віддавна славиться в Японії). Він привозить ескіз пояса для кимоно, навіяний роботами Клеї. Сосукэ хоче доручити виткати пояс для Тиэко своєму старшому синові Хидэо. Хидэо тче пояса на високому ткацькому верстаті такабата. Його майстерність відомо й мануфактурщикам, і оптовим торговцям. Ручне ткацтво поступово відходить у минуле, молоде покоління віддає перевагу іншим заняттям, але всі три сини Сосукэ пішли по стопах батька й стали ткачами. Хидэо холодно ставиться до роботи Такитиро, і скривджений Такитиро вліпляє йому ляпас. Отямившись, він просить прощення за свою запальність. Хидэо смиренно пояснюється. Він говорить, що малюнок сам по собі йому дуже подобається, але в ньому відсутня гармонія, щиросердечна теплота. Такитиро хоче забрати ескіз. Хидэо говорить, що малюнок чудовий, і коли він витче пояс, фарби й кольорові нитки додадуть йому інший вид. Але Такитиро несе малюнок і викидає його вреку.

Такитиро запрошує свою дружину Сигэ й Тиэко поїхати в Омуро помилуватися квітами. Відтіля вони їдуть у ботанічний сад і зустрічають там Сосукэ й Хидэо. Дивлячись на поле тюльпанів, Такитиро говорить, що західні квіти занадто ярки, і йому більше по душі бамбуковий гай. Хидэо на питання про тюльпани відповідає, що вони живуть, і нехай пора їхнього цвітіння коротка, але в цій швидкоплинній миті - вся повнота життя. Хидэо не збирається ткати пояса, які залишаться для внучок і правнучок, він хоче, щоб дівчина сказала: от це для мене - і з радістю носила б їх сьогодні, зараз, коли вона в розквіті молодості. Хидэо порівнює Тиэко із прекрасними статуями будди Мироку в храмах Корюдзи (у Кіото) і Тюгудзи (у Нара) і затверджує, що вона прекрасніше їх. Такитиро стривожений: чи не закоханий він у Тиэко? Що буде, якщо Тиэко вийде за нього заміж? Адже хоча справи Такитиро останнім часом похитнулися, все-таки він оптовий торговець із кварталу Накаге, хіба можна зрівняти його торговий дім і майстерню Отомо, де всього три ткацьких верстати й немає жодного найманого ткача? Але потім Такитиро приходить до думки, що зовсім не обов’язково Тиэко йти в будинок Отомо, можна прийняти Хидэо в їхню сім’ю, адже в Сосукэ ще два сини. Такитиро запитує Сигэ, якого вона думки про Хидэо. Такитиро він по душі, і оптовий торговець готовий прийняти його у свою сім’ю. Але Сигэ вважає, що в першу чергу треба поцікавитися думкою Тиэко; хоча вона й слухняна дочка, у таких справах не можна наполягати

Подруга запрошує Тиэко поїхати в Такао помилуватися кленами. Під час прогулянки дівчини доходять до села на Північній горі, де ростуть криптомерии. Місцеві жінки обрубують галузі на криптомериях і шліфують їхні стовбури. Подруга звертає увагу, що одна із сільських дівчин як дві краплі води схожі на Тиэко. Ці слова западають у душу Тиэко. Вона часто їздить у село на Північній горі, пояснюючи це тим, що там ростуть дуже гарні криптомерии. Тиэко увесь час думає про таємницю свого народження. Насправді її підкинули до входу в крамницю Такитиро, і ні він, ні його дружина не знають, хто теперішні батьки дівчинки

Хидэо приносить пояс, що він виткав по малюнку Такитиро. Такитиро в здивуванні: адже він викинув ескіз у ріку. Але виявляється, Хидэо запам’ятав малюнок, і от тепер він приніс пояс для Тиэко. Дівчині дуже подобається пояс: і малюнок, і робота. Вона примірить його, він їй дуже йде

Наближається свято Гион. Тиэко згадує, як у дитинстві, коли їй і Синьити було років по сімох або по восьми, він зображував послушника на цьому святі й сидів на святковому ковчегу, а вона всюди випливала за ним. Тиэко йде гуляти. Статуї богів перенесли із храму Ясаку до місця тимчасової стоянки ковчегів, вона купує свічку й ставить перед божеством. Вона зауважує дівчину, що творить семиразову молитву. Тиэко здається, начебто вона вже десь бачила її. Тиэко беззвітно теж починає творити семиразову молитву. Сім разів відходячи від статуї божества й сім разів наближаючись до неї, дівчини кінчають молитву одночасно й сходяться віч-на-віч перед статуєю божества. Дівчина говорить, що молила бога повідати їй, де її сестра. Тепер вона знає: от її сестра. Богу було завгодно, щоб вони тут зустрілися. Тиэко довідається дівчину: це та сама дівчина із села на Північній горі!

Дівчина розповідає, що її батьки вмерли, коли вона була зовсім крихіткою. Вона знає, що в неї був сестра-близнюк, але не знає, що з нею стало. Дівчину кличуть Наэко, вона живе в селі й запрошує Тиэко відвідувати її. Вона називає її «панянкою», почуваючи різницю в їхньому положенні, і не хоче заходити до Тиэко додому. У моста юрба відтискує Тиэко, і вона небагато відстає від Наэко. У самого моста Наэко окликає Хидэо: він прийняв неї за Тиэко. Він запитує, чи дійсно панянці сподобався пояс, що він виткав. Наэко не знає, як поводитися й що відповідати, але все-таки не звертається по допомогу до Тиэко: адже якби Тиэко хотіла зустрітися з юнаків, вона б підійшла зараз до них. Хидэо просить дозволу виткати пояс по власному малюнку до двадцятиліття панянки. Наэко зніяковіло дякує йому. Вона вирішує, начебто Тиэко не підійшла, оскільки не хотіла, щоб Хидэо довідався, що вони двойняшки.

Pages: 1 2