Як звичайно в літературі історія підкинутої дитини, вихованого в невідповідної щодо її походження середовищу, закінчувалася тим, що найда, до своєї й загальної радості, знаходив місце, що належало йому по походженню. Як бачимо, Лонг випадає із традиції. Його герої віддають перевагу поверненню до села, до своїх вівчарських занять, до своїх вівчарських богів і до кінця залишаються вірними їм: «…більшу частину свого життя вони прожили як пастухи: поважали богів - німф, Пана й Ерота; придбали більші череди овець і кіз і наивкуснейшей їжею вважали плоди з молоком. Коли син народився в них, вони дали його вигодувати козі, а коли народилася друга дитина, дочка, вони підклали її до сосок вівці… Так вони й прожили як пастухи до старості, печеру прикрасили, картини поставили там і вибудували вівтар на честь Ерота-Пастиря, а для Пана облаштували приміщення не під сосною, а в храмі й назвали той храм храмом Пана-Войовника».

У романі помітно підкреслене серйозне відношення Лонга до релігії. Безсумнівна його віра в існування богів, їхня могутність і доброта. Показовий також його пієтет до культової, обрядової сторони релігії. Це відчувається через щиру віру його героїв, їхню турботу про виправлення необхідних ритуалів. Однак вершать вони ритуальні дійства завжди вільно, у цілковитій згоді із внутрішнім поривом, натхненно, любовно. Боги для Дафниса й Хлои - органічна частина природного миру, ними улюбленого, для них дорогого.

Так, про Ерота Лонг пише: «Панує він над стихіями, панує над світилами, панує над такими ж, як сам він, богами… Квіти ці - справа рук Ерота; дерева ці - його утвору. По його велінню й ріки пливуть, і вітру шумлять». Лонг у романі начебто прагне воскресити образ світового Ерота, що втілює універсальну силу створення, намічену колись Гесиодом (VII ст. до н.е.). Вся історія героїв виступає підтвердженням всевладної й плідної сили цього бога. У романі також виразні вставлені новели про Пана й Сирингу, про любов Ехо й ін. Таким чином, Лонг у романі дуже органічно з’єднав проблеми соціального, морального, релігійного звучання, запропонувавши свій варіант утопії. Більша популярність роману ґрунтується не тільки на привабливості ідей автора, але й також мовою роману. Фрази Л. як звичайно невеликі, діляться на рівні частини, які створюють певний ритм, благозвучному, музичний, кінці фраз іноді римуються. Ритм, як правило, відповідає настрою героїв або ж підготовляє характер оповідання. Наприклад, «Чудовим був маєток: звір у горах, лоза на пагорбах, череди на лугах, і море, що набігало на берег, плескалося на м’якому піску». Або ж: «До Хлои Дафнис помчався, не пив, не ев, швидше, ніж думка летить. Застав він її за роботою: доїла овець вона й робила сир. Її повідомив він звістка про весілля й після, уже не ховаючись, цілував її як дружину».

Pages: 1 2