Мідник Кристофер Слай засипає п’яним сном у порога трактиру. З полювання вертається лорд із єгерями й слугами й, виявивши сплячого, вирішує зіграти з ним жарт. Його слуги відносять Слая в розкішну постіль, миють у запашній воді, переодягають у дороге плаття. Коли Слай прокидається, йому говорять, що він - шляхетний лорд, що був охоплений божевіллям і проспав п’ятнадцять років, причому йому снилося, що він мідник. Спочатку Слай наполягає, що він «рознощик по походженню, чесальник по утворенню, ведмежатник по превратностям долі, а по теперішньому ремеслу - мідник», але поступово дозволяє переконати себе, що він дійсно поважна особа й одружена на чарівній леді (насправді це переодягнений паж лорда). Лорд сердечно запрошує у свій замок бродячу акторську трупу, присвячує її членів у план розіграшу, а потім просить їх зіграти веселу комедію, нібито для того щоб допомогти мнимому аристократові позбутися від хвороби

Люченцио, син богатого пизанца Винченцио, приїжджає в Падую, де збирається присвятити себе заняттям філософією. Його довірений слуга Транио вважає, що при всій відданості Аристотелеві «Овідієм не можна зневажати». На площі з’являється богатий падуанский дворянин Баптиста в супроводі дочок - старшої, нісенітної й зухвалої Катарини, і молодшої - тихої й лагідної Бьянки. Тут же перебувають і два наречені Бьянки: Гортензио й старий, що молодиться, Гремио (обоє - жителі Падуи). Баптиста повідомляє їм, що не видасть Бьянку заміж, поки не знайде чоловіка для старшої дочки. Він просить допомогти знайти для Бьянки вчителів музики й поезії, щоб бедняжка не нудьгував у змушеному самітництві. Гортензио й Гремио вирішують тимчасово забути про своє суперництво, щоб знайти чоловіка для Катарини. Це завдання не з легенів, оскільки «сам чорт не злагодить із нею, так злоблива» і «при всім багатстві її батька ніхто не погодиться женитися на відьмі з пекла». Люченцио з першого погляду закохується в лагідну красуню й вирішує проникнути в її будинок під видом учителя. Транио, у свою чергу, повинен зображувати свого пана й посвататися до Бьянке через неї батька

Ще один дворянин приїжджає в Падую з Верони. Це Петруччо - старий друг Гортензио. Він без натяків зізнається, що приїхав у Падую, «щоб превстигнути й вигідно женитися». Гортензио в жарт пропонує йому Катарину - адже вона гарна й придане за нею дадуть багате. Петруччо відразу вирішує йти свататися. Попередження стурбованого друга про дурну вдачу нареченої, її сварливості й упертості не торкають молодого веронца: «Так хіба слух мій до шуму не звик? / Так хіба не чув я левів ричанья?» Гортензио й Гремио згодні оплатити витрати Петруччо, зв’язані зі сватовством. Усі відправляються в будинок Баптисти. Гортензио просить друга представити його як учителі музики. Гремио збирається рекомендувати як учитель поезії переодягненого Люченцио, що лицемірно обіцяє підтримати сватовство рекомендателя. Транио в костюмі Люченцио також повідомляє себе претендентом на руку Бьянки.

У будинку Баптисти Катарина чіпляється до плаксивої сестри й навіть б’є її. Появившийся в компанії Гортензио й всіх інших Петруччо відразу ж заявляє, що жадає побачити Катарину, которая-ді «розумна, скромна, привітна, гарна й славиться люб’язним обхожденьем». Він представляє Гортензио як учитель музики Личио, а Гремио рекомендує Люченцио як молодого вченого по імені Камбио. Петруччо запевняє Баптистові, що завоює любов Катарини, адже «вона перекірлива, але й він упертий». Його не лякає навіть те, що Катарина зламала лютню об голову мнимого вчителя у відповідь на безневинне зауваження. При першій зустрічі з Катариной Петруччо жорстко й глумливо парирує всі її витівки… І одержує ляпас, що змушений стерпеть: дворянин не може вдарити жінку. Все-таки він говорить: «Породжений я, щоб приборкати тебе / И зробити кішечкою з дикої кішки». Петруччо відправляється у Венецію за весільними подарунками, прощаючись із Катариной словами: «Цілуй же, Кет, мене без опасенья! Граємо весілля в цю неділю!» Гремио й що зображує Люченцио Транио вступають у боротьбу за руку Бьянки. Баптиста вирішує віддати дочка тому, хто призначить їй більша спадщина після своєї смерті («овдовілу частину»). Транио виграє, але Баптиста хоче, щоб обіцянки були особисто підтверджені Винченцио, батьком Люченцио, що є щирим хазяїном капіталу

Під ревнивим поглядом Гортензио Люченцио в образі вченого Камбио пояснюється Бьянке в любові, нібито проводячи урок латині. Дівчина не залишається байдужа до уроку. Гортензио намагається порозумітися за допомогою гам, але його залицяння відкинуті. У неділю Петруччо з образливим запізненням приїжджає на своє весілля. Він сидить на заїждженій шкапі, у якої хворостей більше, ніж волосся у хвості. Одягнено він у неуявні лахміття, які нізащо не бажає перемінити на пристойний одяг. Під час вінчання він поводиться як дикун: дає стусана священикові, вихлюпує вино в особу паламареві, вистачає Катарину за шию й лунко чмокає в губи. Після церемонії, незважаючи на прохання тестя, Петруччо не залишається на весільний бенкет і відразу відвозить Катарину, незважаючи на її протести, зі словами: «Тепер вона майно моє: / Мій будинок, комора, господарське начиння, / Мій кінь, осел, мій віл - усе, що завгодно».

Гремио, слуга Петруччо, є в заміський будинок свого хазяїна й повідомляє іншим слугам, що зараз приїдуть молоді. Він розповідає про безліч неприємних пригод по шляху з Падуи: кінь Катарини оступилася, бедняжка звалилася в бруд, а чоловік, замість того щоб допомогти їй, кинувся лупити слугу - самого оповідача. Причому так усердствовал, що Катарине довелося шльопати по бруду, щоб його відтягнути. Тим часом коня втекли. З’явившись у будинку, Петруччо продовжує бешкетувати: він чіпляється до слуг, скидає на підлогу нібито підгоріле м’ясо й весь посуд, розоряє приготовлену постіль, так що змучена подорожжю Катарина залишається без вечері й без сну. У божевільному поводженні Петруччо є, однак, своя логіка: він уподібнює себе сокольничему, що позбавляє птаха сну і їжі, щоб швидше приручити її. «От спосіб приборкати перекірливу вдачу. / Хто знає кращий, нехай розповість сміло - /И зробить для всіх блага справа».

У Падуе Гортензио стає свідком ніжної сцени між Бьянкой і Люченцио. Він вирішує залишити Бьянку й женитися на багатій удові, що давно любить його. «Відтепер у жінках цінувати почну / Не красу, а віддане серце». Слуги Люченцио зустрічають на вулиці старого вчителя з Мантуи, якого зі схвалення хазяїна вирішують представити Баптисті як Винченцио. Вони морочать голову довірливому старому, повідомляючи йому про війну, що почалася, і наказі герцога Падуанского стратити всіх захоплених мантуанцев. Транио, граючи із себе Люченцио, погоджується «урятувати» наляканого вчителя, видавши його за свого батька, що саме повинен приїхати, щоб підтвердити шлюбний договір

Тим часом бідної Катарине як і раніше не дають ні їсти, ні спати, так ще й дражнять при цьому. Петруччо з лайкою виганяє з дому кравця, що приніс плаття, що надзвичайно сподобалося Катарине. Те ж відбувається з галантерейником, що приніс модний капелюшок. Потихеньку Петруччо говорить ремісникам, що ним заплатять за все. Нарешті молоді, супроводжувані гостившим у них Гортензио, відправляються в Падую відвідати Баптистові. По дорозі Петруччо продовжує коверзувати: він те повідомляє сонце луною й змушує дружину підтвердити його слова, загрожуючи інакше відразу повернутися додому, те говорить, що зустрінутий ними по дорозі старець - чарівна дівиця, і пропонує Катарине цю «дівицю» поцілувати. У бедняжки вже незмога пручатися. Старцем виявляється не хто інший, як Винченцио, що направляється в Падую провідати сина. Петруччо обіймає його, пояснює, що перебуває з ним у властивості, тому що Бьянка, сестра його дружини, напевно вже повінчана з Люченцио, і пропонує проводити до потрібного будинку,

Pages: 1 2