Я жив з рибалками на самому березі океану. За нашою хатинкою була тайга, і коли не шумів океан, то чутно було, як дятел довбає дерева. Один раз рибалки сказали мені:

— Подивися, як над водою кружляють чайки, вони ловлять рибу, завтра ранком ми теж почнемо лов

Ранком я прокинувся, коли сонце ще не виплило з океану. Було тихо, хвилі зеленими пружними рядами набігали на пісок і відкочувалися назад, в океан. У самої води, швидко перебираючи рожевими лапками, ходила чайку, залишаючи на мокрому піску хрестики своїх слідів. Ходила й голосно ойкала: «ах, ах, ах». А десь далі, за сопками, інша чайка відповідала їй: «ах, ах, ах».

«Що це,- думаю,- вони розплакалися? Дітей своїх, чи що, розгубили?»

Я довго дивився на чайку, а потім повернувся визбушку.

Рибалки знімали мережі з тичин і відносили подалі від води, під дно баркасів підклали колоди й вкотили баркаси на берігся

Я зачудувався:

— У таку погоду тільки за рибою йти, а ви до шторму готуєтеся?

— Не можна сьогодні в море виходити,— сказали мені рибалки,— шторм буде

— На небі жодного хмарини, і вітру ні, звідки ви про шторм довідалися?

Рибалки мені на чайку показують, а чайку все по піску ходить і ойкає