У рік 6449 (941). Пішов Ігор походом на греків. І послали болгари звістка паную, що йдуть росіяни на Царьград: десять тисяч кораблів. І стали воювати, і попленили, попалили всі землі по Понтийському (Чорному) морю, і Суд (область біля Константинопольської затоки) попалили. А кого захоплювали - одних розпинали, в інших же, розстрілюючи їх як мішені, стріляли, вистачали, зв’язували назад руки й убивали залізні гввозди у верхівки голів. Багато ж церков зрадили вогню, монастирі й села попалили й по обидва боки Суду захопили чимало багатств.

Потім прийшли зі сходу воїни - Панфир-Деместик із сорока тисячами, Фока-Патрицій з македонянами, Федір-Стратилат із фракийцами, з ними ж і сановні бояри, і оточили русь.

Росіяни ж, порадившись, вийшли проти греків зі зброєю, і в жорстокому бої ледь здолали греки. Росіяни ж до вечора вернулися до своїх човнів і відплили. Феофан же зустрів їх у човнах з вогнем і став трубами пуськати вогонь на човни росіян. І оставшиеся в живих, придя в землю свою, повідали про туровий вогонь. «Начебто блиськавку небесну, - говорили вони, - мають у себе греки й, пуськаючи її, попалили нас; тому й не здолали їх».

Ігор же, повернувшись, почав збирати безліч воїнів і послав за море до варягів, запрошуючи їх на греків, знову збираючись іти на них походом.

У рік 6450 (942). Симеон (правитель Дунайської Болгарії) ходив на хорватів, і перемогли його хорвати, і вмер, залишивши Петра, свого сина, князем над болгарами.

У рік 6451 (943). Знову прийшли угри на Царьград і, створивши мир з Романом, вернулися восвояси.

У рік 6452 (944). Ігор зібрав багатьох воїнів: варягів, русь, і галявин, і словен, і кривичів, і тиверців - і найняв печенігів, і заручників у них взяв, - і пішов на греків у човнах і на конях, прагнучи помститися за себе.

Почувши про цьому, корсунци (жителі міста Херсонеса в Криму) послали до Романа зі словами: «От ідуть росіяни, без ліку кораблів їх». Також і болгари послали звістку: «Ідуть росіяни й найняли із собою печенігів».

Почувши про це, цар надіслав до Ігоря кращих бояр із благанням, говорячи: «Не ходи, але візьми данину, яку брав Олег, додам і ще до тої данини». Також і до печенігів послав паволоки й багато золота.

Ігор же, дійшовши до Дунаю, ськликав дружину, і став з нею радитися, і повідав їй мова царську. Ськазала дружина Ігорового: «Якщо так говорить цар, то чого нам ще потрібно, - не бившись, взяти золото, і срібло, і паволоки? Хіба знає хто - кому здолати: нам чи, їм чи? Або з морем хто в союзі? Не по землі адже ходимо, але по глибині морської: усім загальна смерть». І послухав їхній Ігор і повелів печенігам воювати Болгарську землю, а сам, взявши в греків золото й паволоки на всіх воїнів, вернувся назад до Києва.

У рік 6453 (945). Надіслали Роман, і Костянтин, і Стефан (імператор Візантії і його співправителів) послів до Ігоря відновити колишній мир…

(Повість минулих літ)