Колядки і щедрівки належать до найдавніших народних пісень — вони виникли ще в сиву давнину. Наші пращури не знали, звідки береться дощ, чому встає сонечко, що таке грім та блискавка, як виникає вітер. Не вміючи пояснити явища природи, вони вважали, що це живі істоти й обожнювали їх. Так, богом Всесвіту був Род, сонця — Даждьбог, грози — Перун, зими — Коляда, вітру — Стрибог, бог родючості — Ярило. Люди вірили в те, що їх життя залежить від цих богів, тому поклонялися їм, намагалися задобрити: приносили жертви, проводили обряди, які супроводжувалися танцями та піснями. У колядках і щедрівках ми можемо знайти відтворення язичницьких уявлень наших предків. Первісні люди думали, що колись на світі не було ні неба, ні землі, а лише безкрайнє синє море, посеред якого ріс величезний зелений явір. На тому яворі сиділи три голуби, які і створили світ:

Три голубоньки радоньку радять, Радоньку радять, як світ сновати…

Птахи дістали з морського дна «дрібний пісок», посіяли його й утворилася «чорна землиця». У другий раз спустилися на дно голуби і знайшли золотий камінь — він перетворився на «ясне небо» та сонечко. А дрібні камінці засяяли вгорі зірками та місяцем:

Та нам ся стане… Ясен місячик… дрібні звіздочки.

Таким чином, ми бачимо, що народні обрядові пісні дійсно ві­дображають уявлення наших предків.