Відношення між релігією й політичними інститутами довгий час розглядався в рамках дискусії про магічне або релігійне походження держави. Суспільство до виникнення держави організовувалося структурами споріднення. Відносини між родовими групами здійснювалися за допомогою обміну шлюбними партнерами. Політичний аспект життя таких груп виражався в контролі, як засобі підтримки стандартизованого соціального поводження. У такому суспільстві не було спеціальної інстанції, що була б покликана здійснювати контроль і покарання

У даному суспільстві, що стояло на зародковому щаблі соціальної диференціації, фактично спостерігалося переплетення, взаємне проникнення політичних і релігійних структур. Важливим показником такого взаємопроникнення було використання ритуалу у випадку застосування санкції (покарання) провиненого

Далі відбувалася найбільша соціальна зміна - перехід до суспільства, де влада здійснювала державу - центральний політичний інститут

Питання про роль релігії у формуванні держави можна розглядати лише в плані припущень

Одна з гіпотез, полягає в тому, що перехідним до утворення держави був феномен ”видатної особистості”, проводиря, вождя, авторитет якого істотно перевершував всіх інших індивідів у даній групі

У термінології М.Вебера така людина мала харизму, необхідної для того, щоб виконувати функції вождя. Такий ”природний вождь” сприймався як власник яких - те ”сверхестественних якостей” (тілесних і духовних)

На наступних етапах складалася система предводительства, у якій авторитет був зв’язаний институализацией і легітимацією. Институализация проявляється в складній системі централізованого керівництва й ієрархічно організованому статусі. Ця система була добре поширена й часто передувала державності

Відбувалося утворення системи керування, адміністрацій посад, служб. Влада не брала під сумнів особа, викрита владою, мала впевненість, що накази будуть виконані підлеглими

Існує зв’язок між виникненням держави, влади людини над іншими людьми й релігією. В основі цього зв’язку лежить соціальна диференціація. Відношення між релігією й політикою в суспільствах, у яких політика й влада держави организованни, (в умовах розвитий державності), складається в різноманітних формах. Однак, головне - відносини між релігією (церквою, релігійними організаціями) і державою

Тому що політичне панування й релігія тепер існують як два самостійних інститути, отдифференцированних друг від друга в такому ступені, що кожний розвив свою систему вірувань і традицій. Теоретична розробка релігійних вірувань як теологія спостерігається лише в державно організованому суспільстві. Це пов’язане з потребою в легітимації влади держави, як перманентного панування, тим самим що дає ” поштовх ” до зростання ролі релігії

Потреба в легітимації політичної влади сприяє, поряд з розробкою системи віровчень, а також формуванню особливого (роду) шаруючи релігійних фахівців, які можуть зрівнятися в певних відносинах з політичною елітою, а при деяких умовах навіть скласти їй конкуренцію

Зокрема, конфлікт між державою й церквою не випливає із суті взаємин цих двох соціальних інститутів, а визначається специфічним збігом обставин. У соціології констатується, що відношення релігії до політичної системи розрізняється залежно від характеру релігії. Виділяються так звані «народні релігії» і релігії «універсальні».

Відношення релігії першого типу з державною владою встановлюється як відношення лояльності, у той час як відношення універсальної релігії до влади й соціальних груп, навпроти, не ідентично відношенню лояльності, при цьому можливий конфлікт між ними. Політична система виконує функцію досягнення, загальних цілей суспільства, підпорядкована цінностям, що піднімаються над нею, - цінностям усього суспільства в цілому. Вона повинна протидіяти як соціальним конфліктам, так і захищати суспільство від зовнішніх погроз

Релігія не виконує стосовно політичної системи функцію її легітимації. У той же час, государственно-организованное суспільство в його політичній функції вирішує завдання забезпечення тривалого існування даного ладу. Над рішенням цього завдання працюють багато політичних структур

Разом з тим, суспільство обов’язково повинне постійно змінюватися. Якщо ж політична система закриває всі можливості доступу до влади, вона ставить під погрозу її законність. У такому випадку вона носить насильно примусовий характер. Виникає потреба в легітимації пануючих шарів. Релігія в такій ситуації повинна шукати способи встановлення довгострокових зв’язків з політичною системою

Переплетення влади й релігії створює обопільну залежність, що особливо виразнаі там, де ритуальні дії державної значимості виконуються главою держави

Поряд з використанням релігійної системи як опори державної влади релігійні фахівці починають дуже часто використовуватися для служби в державних цілях. Політичне життя в таких суспільствах пронизані релігією, всі політичні процеси протікають не без участі релігії

Приміром, незважаючи на те, що політичне життя Древнього Рима було пронизано релігійними ритуалами, це практично ніколи не вело до домінування релігії над політикою

Таким чином, «народні релігії» в умовах сформованої державної влади виявилися не в змозі досягти досить високого ступеня організованості й самостійності

З виникненням універсальних религий, у першу чергу це ставиться до буддизму й християнства, - характер взаємодії релігійних і політичних систем змінився. З одного боку, ці релігії створили особливі, окремі від держави, організації (церква - у християнстві, сангха - у буддизмі). Однак, і буддизм, і християнство досягли розквіту тоді, коли вони стали державними религиями. Для «організованої релігії», тобто релігії, що відділилася від держави як самостійна організація, проблема джерел існування - це проблема її виживання. «Організована релігія» має потребу в зовнішній підтримці особливо, у міру розвитку, - у підтримці на державному рівні

Актуальне питання: чи бідує політична система сучасного суспільства в легітимації з боку якоїсь певної релігії ?

Оскільки існують різні форми релігії, і кожної властиве саме їй властиве відношення до політики, те повинна бути врахована внутрішня структура релігійної системи, як фактор її відносини до існуючим сьогодні політичних систем. Розглянемо для приклада такий тип релігії, як «історичний», тісно пов’язаний з національно-державними структурами

Ця релігія виконує функцію підтримки й виправдання цінностей даного суспільства, які включаються в політичне поводження як установки відносини до законів і влади. Дія релігії в такому суспільстві полягає в тому, щоб підтримувати переконання суспільства в законності політичної влади

Аналогічну функцію більш успішно виконує «цивільна релігія» у демократичному суспільстві, основною характеристикою якого є плюралізм. Сутність «цивільної релігії» полягає в тім, що громадянам надається воля вибору тої або іншої віри: при цьому зберігається тісний зв’язок між державною й офіційно визнаною релігією. Відношення до релігії в такому суспільстві є політичним тлом і може регулюватися державним або демократичним образом, або тиском на совість громадян

Інший шлях, при якому релігія впливає на політику, складається в служінні інтересам тої або іншої соціальної групи через підтримку її переконань і рішучості в прийнятті рішень, а також у визначенні цілей і засобів

Усередині релігійних організацій ідуть запеклі ідеологічні суперечки, викликаючи питання про те, наскільки прийнятно для релігійної організації пряме інституціональне включення в політичну діяльність у сучасних умовах. Така суперечка йде зараз у російській православній церкві, хоча в Конституції РФ закріплений світський характер держави. Зокрема, він стосується, наприклад, питання про те, чи може православний священик займатися політичною діяльністю як член парламенту

Pages: 1 2

Збережи - » Відношення між религиейи політичними інститутами . З'явився готовий твір.