Вічність духовної краси в драмі Лесі Українки «Лісова пісня» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Вічність духовної краси в драмі Лесі Українки «Лісова пісня»

Хто не знає української поетеси Лесі Українки? Її творчість - це прославляння людини, його духовної краси, його гармонії. І як наслідок роздумів Лесі - поява її Мавки, у якій поєднується й краса любові, і краса природи, і краса найвищої гармонії природи й людини. Мавка - дочка природи, і живе вона поруч зі своїми «рідними» - Лісовиком, Водяним, Русалкою, Перелесником. Біль, заподіяний комусь із її сестер або братів, навіть березі, віддається болем у її серце. Мавка просить Лукаша, що хоче нагострити з берези сік:

  • - Не точи! Це кров її.
  • - Не пий же кров із сестрички моєї!

У Мавке начебто переплелися й людські, і надприродні якості: вона відчуває в собі живлющу силу від шелесту дерев, від подиху вітрів, і одночасно її почуття - це почуття людини. Навіть ока Мавки поєднують у собі вся розмаїтість природи:

  • …зелені… а були,
  • як небо сині… ПРО! Тепер уже сиві,
  • як та хмара… ні, здається, чорні,
  • або, може, карі…

Вона й спить у вербі, а її мовлення - це начебто дзюркіт струмка. Мавка довелася по душі Лукашу, тому що обоє мають у серцях кольори, що «скарбу створює». Це допомагає їм порозумітися, адже Мавка все-таки таки - лісова дівчина, а Лукаш - людський юнак. Але грає він на сопілці так, що навіть для цієї лісової дівчини, для якої увесь світ здається гармонійно побудованим, його гра здається чарівною. У душі Лукаша поки що існує гармонія, він ще живе під впливом казок і приказок дядька Лева, що є «приятелем» для всіх лісових жителів. Скільки в дядька Лева добра в душі, він радується всьому живому! Люблять його лісові жителі за те, що «заприсяг життям, що дуба він повік не дасть рубати». Тоді й Лісовик заприсяг, «що дядько Лев і вся його рідня повік у безпеці будуть у лісі». І Мавка розуміє, що дядько Лев ніколи нікому не зробить зла, тому що має искреннее, чуйне серце, тому що не може себе уявити окремо від природи. Він усвідомить: «Що лісові, ті не погане… усякі скарби з лісу йдуть». Тягнуться до нього ті, хто вважає також, як і він, тягнуться люди з такими ж щирими серцями, які вірять у єдність людини й природи, у гармонію людини й природи. А сам дядько Лев навіть умирати хоче в лісі, щоб не розірвати це магічне коло:

  • «Як буду вмирати, то прийду, як звір до лісу…отут під дубом нехай і поховають…».

Наприкінці свого недовгого життя і Лукаш розуміє те, чому завжди вчив його дядько: людина й природа повинні жити в згоді. Але для цього знадобилося Лукашу побувати в шкірі вовка. Зате його мати й дівчина не хочуть бачити краси природи, не хочуть чути її «голосів». «А я б і цілий ліс продати змогла», - говорить мати Лукаша. За це й були вони покарані силами природи. Лише Мавка поєднує в собі й людське, і лісове. Саме таким, на думку Лесі Українки, і повинен бути людина - адже Мавка тепер має душу. Ця гармонія, ця краса буде жити вічно. Образ Мавки буде жити завжди, як завжди будуть жити, не заважаючи один одному, а, навпаки, допомагаючи, людина й природа, у вічній гармонії, у вічній любові. І тоді кожна людина, приходячи в ліс, зможе почути голос, що відгукнеться «шелестом тихим вербової галузі, голосом ніжної тонкої сопілки». Це буде голос Мавки - вічно живий девушки-вербици, що буде завжди співати: «Грай же, улюблений, благаю!»

Збережи - » Вічність духовної краси в драмі Лесі Українки «Лісова пісня» . З'явився готовий твір.

Вічність духовної краси в драмі Лесі Українки «Лісова пісня»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.