ВІЧНЕ И «РЕЧОВЕ» У ЗОБРАЖЕННІ БУНІНА Іван Олексійович Бунін - визнаний класик, один з ярчайших майстрів слова. Тонко, що почуває образ, автор створює чудову прозу, самобутню й своєрідну, існуючу як би поза часом і простором, хоча й имеющую чіткі тимчасові границі. Письменник ніколи не відгукувався на сиюминутные події, його, здавалося, цікавили тільки вічні проблеми. Рішення соціальних питань було поза рамками його добутків. В одному із кращих своїх оповідань «Пан із Сан-Франциско» письменник міркує про цінність і зміст людського життя, праві людини на щастя

Ідучи від противного, письменник вибирає центральною діючою особою «антигероя». З ледь відчутним сарказмом Бунін великим штрихом дає передісторію героя. «Він був твердо впевнений, що має повне право на відпочинок, на задоволення, на подорож довге й комфортабельне й чи мало ще на що. Для такої впевненості в нього був той резон, що, по-перше, він був багатий, а по-друге, він тільки що приступав до життя, незважаючи на свої п’ятдесят вісім років». Чітко розпланована непобудована по чужому зразку життя пана із Сан-Франциско виявляється не настільки довговічної й щасливої, як йому хотілося б. Весь попередній час він готувався до &copy A L L S o c h. r u легкого безтурботного життя з її радостями й задоволеннями. Але смерть прийшла без попередження, і пан умер, не вкусив тих благ, на які розраховував. Письменник, здається, попереджає своїх читачів задуматися над життям, її реальними цінностями й невблаганністю швидко поточного часу

Людині не дано знати власну долю, тому треба цінувати кожну мить. Не варто дивитися на життя як на нескінченне задоволення або, навпроти, робити з її пекло, у надії на майбутня винагорода. Письменник показує вічні цінності: життя, любов, стихії природи, але в суспільстві його героїв все це замінено на підробку: замість любові - найнята пара грає в закоханих, «живаючи» життя замінене на чітко розміряний розпорядок дня. І лише природа непідвласна волі грошей. Люди намагаються відгородитися від стихії каютами корабля, намагаються не думати про ту безодню, що панує під ними

Вони вірять у капітанів, надійність «Атлантиди», турботу команди, а головне, у силу грошей, що забезпечують цей комфорт. Письменник показує зыбкость цих надій. На самому початку подорожі вмирає пан із Сан-Франциско - ніщо не рятує його від визначеної долі

И розміряна, здавалося б, життя, що обіцяє стільки задоволень, обертається зовсім іншою стороною. Тепер уже ніякі гроші не можуть оплатити поважного відношення до неживого тіла. Бездиханний пан вертається в Нове Світло в ящику з-під содової, глибоко в трюмі цього розкішного лайнера, на якому так недавно ще він мріяв про насолоди, що обіцяють радість і відпочинок

Бунін нещадно розвінчує силу грошей, їхню примарну владу над миром. Усе в руках Божих, і не людині думати себе паном. Є вічні цінності, яким поклоняється автори, показуючи невигадливе життя простих людей: коридорного Луиджи, танцюристів: Кармеллу й Джузеппе, хлопчиськ і i«дужих каприйских бабів». Життя йде своєю чергою, нею можна насолоджуватися або бездумно прожити, але не можна ігнорувати, не варто сподіватися продовжити свої годинники, це не вийде

И благословенні ті «діти природи», які щасливі, того що живо, подібні двом абруццским горцям, які «оголили голови, приклали до губ свої цевницы - і полилися наївні й покірливо-радісні хвали їхньому сонцю, ранку, їй, непорочній заступниці всіх стражденних у цьому злому й прекрасному світі, і породженому від чрева її в печері Віфлеємської, у бідному пастушачому притулку, у далекій країні Иудиной…»