Я не тобі поклонився, я всьому стражданню людському поклонився. Ф. Достоєвський. Злочин і покарання Провідником філософії автора (безроздільне служіння людям) і уособленням добра в романі є образ Соні Мармеладовой, що зуміла силою власної душі протистояти навколишньому її злу й насильству. Тепло й сердечно описує Соню Ф. М. Достоєвський: “Це була скромно й усі права захищені 2001-2005 навіть бідно одягнена дівчина, дуже ще молоденька, майже схожа на дівчинку, зі скромної й приличною манерою, з ясним, але начебто трохи заляканою особою. На ній було дуже простеньке домашнє платтячко, на голові стара, колишнього фасону капелюшок”.

Як і вся петербурзька біднота, сім’я Мармеладовых живе в страшній убогості: і вічно п’яний, що упокорилася із принизливим і несправедливим життям, що опустилося Мармеладов, і сухотна Катерина Іванівна, і маленькі безпомічні діти. Сімнадцятилітня Соня знаходить єдиний вихід урятувати від голодної смерті свою сім’ю - вона виходить на вулицю продавати власне тіло. Для глибоко релігійної дівчини такий учинок - страшний гріх, оскільки, порушуючи християнські заповіді, вона губить свою душу, прирікаючи її на борошна при житті й на вічні страждання після смерті. І все-таки вона жертвує собою заради дітей свого батька, заради мачухи

Милосердна, безкорислива Соня знаходить у собі сили не озлобитися, не впасти в бруд, що оточує її у вуличному житті, зберегти нескінченне людинолюбство й віру в силу людської особистості, незважаючи на те, що заподіює своїй душі й совісті непоправне зло. Саме тому Розкольників, що порвав всі зв’язки із близькими йому людьми, у найважчі для нього мінути приходить до Соні, приносить їй свій біль, своє злочин. На думку Родіона, Соня зробила не менш важке злодіяння, чим він, а може, і більше страшне, оскільки вона жертвує не кимсь, а собою, і ця жертва даремна-дівчина прекрасно усвідомлює провину, що лежить на її совісті, адже вона навіть думала про самогубство, що могло б позбавити її від ганьби й мучень у цьому житті. Але думка про бідних і безпомічних голодних дітей змусила її упокоритися, забути про своє страждання. Уважаючи, що Соня насправді нікого не врятувала, а тільки себе “загубила”, Розкольників намагається звернути неї у свою “віру” і задає їй підступне питання: що краще - негідникові “жити й робити мерзенності” або вмирати чесній людині? І одержує вичерпну відповідь Соні: “Так адже я божого промислу знати не можу…

И хто мене отут суддею поставив: кому жити, а кому не жити?” Так і не вдалося Родіонові Раскольникову переконати у своїй правоті дівчину, що твердо впевнена: пожертвувати собою для блага близьких - це одне, а позбавляти інших в ім’я цього блага життя - зовсім інша справа. Тому всі старання Соні спрямовані на руйнування нелюдської теорії Раскольникова, що “жахливо, нескінченно нещасний”.

Беззахисна, але сильна у своїй покірності, здатна до самозречення “вічна Сонечка” готова жертвувати собою заради інших, тому в її вчинках саме життя стирає границі між добром і злом. Не жалуючи себе, дівчина рятувала сім’ю Мармеладовых, так само самовіддано вона кидається рятувати й Раскольникова, почуваючи, що потрібна йому. На думку Соні, вихід криється в смиренності й прийнятті основних християнських норм, які допомагають не тільки покаятися в гріхах, але й очиститися від усього злого й згубного для людської душі. Саме релігія допомагає дівчині вижити в цьому страшному світі й дає надію на майбутнє. Завдяки Соні Розкольників розуміє й визнає нежиттєздатність і антигуманність своєї-теорії, розкриваючи своє серце новим почуттям, а розум - новим думкам про те, що тільки любов до людей і віра в них можуть урятувати людини. Саме із цього починається моральне відродження героя, що, завдяки силі З-Ніною любові і її здатності перетерпіти будь-які борошна, перемагає себе й робить перший крок квоскресению.