Він був сучасником Л. Толстого й Чехова, Куприна й Буніна. За його письменницькою долею пильно стежив М. Горький. Він зберіг вірність традиціям критичного реалізму в роки розгулу декадансу, зумів рішуче протистояти модерністським гаслам і деклараціям. Сформувавшись як письменник задовго до Жовтневої революції, він зміг органічно ввімкнутися в літературне життя молодого держави

У Вересаєва були творчі успіхи, були болісні шукання, були важкі зриви. «Скажений хід історії» часом стрімко захоплював його, часом викидав з колії. Явні творчі успіхи й прикрі омани - і те й інше було по-своєму закономірним. Однак він завжди був чесний, не йшов на компроміси із совістю, залишався людиною «прямий, святої-чесної, сміливої»’ душі, як сказав про нього А. М. Горький ще в 1900 році

Вікентій Викентиевич Смидович (Вересаєв) народився 4 (6) січня 867 року в м. Тулі в сім’ї лікаря. І його батько, і мати були цінителями художньої літератури, любов до якої передалася майбутньому письменникові вже в дитинстві. Це не заважало їм, однак, бути прихильниками помірно-ліберальних політичних поглядів і прихильниками морально-релігійного виховання. Вплив батьків, особливо батька, на майбутнього письменника було досить значним, про що він сам згодом не раз говорив. Однак уже в роки навчання в Тульській гімназії в хлопчика намітилося трохи критичне відношення до батьківського авторитету. На зміну захопленню Майн Ридом і Густавом Эмаром приходить інтерес до Добролюбову, Миллю, Писарєву, «чому батько,- але свідченню самого Вересаєва,- дуже не співчував».

Закінчивши гімназію, Вересаєв в 884 році надходить на історичне відділення історико-філологічного факультету Петербурзького університету. У роки навчання в університеті він, по власному визнанню, «діяльно й із захопленням брав участь у разнообразнейших студентських кружках, гарячково живучи в напруженій атмосфері самих гострих суспільних, економічних і етичних питань». У той час ще свіжі були в пам’яті виступу революційного народництва. Але в атмосфері реакції навіть кращі представники російської інтелігенції відмовлялися від революційної боротьби

Перші літературні досвіди Вересаєва - оповідання «Кепський хлопчисько» (1886), «Загадка» (1887), численні вірші - свідчення серйозних роздумів над життєвим призначенням людини, перші спроби разуверившегося сучасника «відвоювати надію». Після закінчення в 1888 році Петербурзького університету Вересаєв, на той час уже що твердо вирішив стати письменником, надходить на медичний факультет університету в Дерпте (нині м. Тарту). Потяг до медицини могло бути пов’язане з модної в той час теорією «експериментального роману» Э. Золя. «…Моею мечтою було стати письменником,- говорив Вересаєв із цього приводу,- а для цього представлялося необхідним знання біологічної сторони людини, його фізіології й патології».

Коливання між спокусами самовдоволеного ситого життя й перспективою служіння суспільству стають у ці роки важливою темою вересаевской белетристики. Притім позиція автора визначається чітко: він на стороні тих, у кому перемагає почуття громадянського обов’язку

Уже по закінченні першого курсу Дерптского університету Вересаєв друкує в 1889 році в листопадовому номері журналу «Книжки «Тижня» оповідання «Порив». Гранично проста фабула добутку - 5-літній Митя, всупереч велінням «розсудливого» батька, кидається рятуйте!, що бореться з повінню,- дозволила висловити своє відношення до обивательської, індивідуалістичної психології «батьків». Однак він залишається покуда ще в сфері морально-етичної, розглядаючи сугубо соціальне питання про суспільне поводження різних шарів російської інтелігенції в плані сімейно^-моральному

У наступному ж творі Вересаєва - оповіданні «Товариші» -тема зрадництва суспільних інтересів уже виводиться з «сімейної» сфери, хоч вирішується ще в плані морально-етичному, а не соціальному. Герої оповідання ніколи, у студентські роки, жагуче мріяли про служіння суспільству. Тепер же, потрапивши в провінційну глухомань, вони перетворилися в пересічних «существователей». «Всі були нещасні, так,- пише Вересаєв; - але ніхто з них не поважав свого горя, та й не коштувало воно поваги… Горі в’яле, бездіяльне, йому немає виправдання; соромитися його потрібно, а не нести в люди». Ще влітку 1890 року Вересаєв відвідав один з рудників м. Юзовки (нині м. Донецьк), де спостерігав каторжні умови праці шахтарів. В 1892 році він приїжджає сюди вдруге - цього разу у зв’язку з епідемією холери. Все побачене він описав у циклі нарисів «Підземне царство».

Вчасно закінчення Дерптского університету Вересаєв майже повністю завершив роботу над повістю «Без дороги». Це був добуток, що як би підводить підсумок його першим крокам на літературному поприщі й відкриваючому новому періоді життя й творчості автора - період цивільної й письменницької зрілості

У ці ж роки Вересаєв багато займається видавничою діяльністю. При його особистій участі видаються книги Горького, Серафімовича, Короленко, комплектується «Народно-шкільна бібліотека». В 1911 році, у зв’язку з п’ятдесятиліттям від дня смерті Т. Г. Шевченко, за редакцією Вересаєва виходить російською мовою збірник добутків великого українського поета - «Пісні Тараса Шевченко».

В 1912 році від імені «Видавництва письменників» Вересаєв звертається з листом до М. Коцюбинського з реченням взяти участь у роботі видавництва. Треба сказати, що Вересаєва зв’язували довгі роки дружби із дружиною українського письменника Вірою Устимівною Коцюбинской. Збереглася їхня переписка. При особистій участі Вересаєва в 94 році вийшов третій тім творів М. Коцюбинського на російській мові

Оповідання Вересаєва, написані в роки першої світової війни («У дервішів», «Марья Петрівна», «У чорного ґанку», «Випадок», «Дідусь», «Сімейний роман»), багато в чому штучні, надумані; розділяючи ту або іншу оману або вірування, Вересаєв прагне підігнати під нього життя. Письменник починає змінювати основному принципу свого художницького бачення життя - принципу правдивості

В 20-30-і роки сучасна тема давалася Вересаєву нелегко. Художньо освоювана дійсність переломлювалася в його свідомості крізь ту, по вираженню Горького, «улюблену правду», на ґрунті якої він тільки й міг почувати себе художником. Але тяжіння до голого фактологичности часом заважало йому осмислити явища сучасності

Своїм «Невигаданим оповіданням» (940) Вересаєв подав слова Рабиндраната Тагора: «Чистий вимисел примушений завжди бути насторожі, щоб зберегти довіру читача. А факти не несуть у собі відповідальності й сміються над неверящими». В 30-і роки цей погляд став для Вересаєва свідомим творчим принципом

«Невигадані оповідання» оповідають про соціальні протиріччя й конфлікти дореволюційної російської дійсності, про нову мораль і нові суспільні відносини в радянську епоху, про гуманізм і самовідданість російської людини, про солдатські будні, про дітей і дитяче світосприймання, нарешті - про тварин. Деякі з «Невигаданих оповідань» - такі, як «Вороги», «Уночі», «Під вогнем паровоза», «Чохов», «Гріх», «Проклятий будинок», «Блакитна кімната» і цілий ряд інших,- коштують в одному ряді із кращими зразками російської новелістики. З початку 20-х років Вересаєв працює над добутками мемуарно-нарисового характеру, згодом об’єднаними в книги «У юні роки» і «У студентські роки». Сложнейший процес становлення людського характеру, характеру російського інтелігента-демократа показаний тут письменником без найменшого бажання виставити себе у вигідному світлі. Вересаєв залишив також спогади про своїх сучасників - Н. Михайлівськім і В. Короленко, Л. Толстому й А. Чехові, Л. Андрєєві й Н. Гарін^-Михайлівськім, В. Засулич і В. Фигнер.

В 1924 році Вересаєв звернувся до пушкінської теми (книга оповідань за назвою «Поет»). В 1926—1927 роках він створює велику літературознавчу працю «Пушкін у житті». Ця книга, у якій використані численні спогади сучасників Пушкіна, має безсумнівну історико-літературну цінність. Правда, місцями вона не цілком вірно відтворить вигляд великого поета. І все-таки робота Вересаєва, що показала «живого Пушкіна» «у всіх змінах його настроїв», «у всіх протиріччях складного його характеру», зайняла своє місце в пушкініані. В 1933 році письменник опублікував і іншу велику літературознавчу роботу - «Гоголь у житті».

Pages: 1 2