Із грецьких трагіків Эсхил ближче всього коштує до первісного джерела трагедії - дионисовим містеріям. Думка Эсхила глибока, титанична, часто таємнича, мова його - сміливий, богатий метафорами й зворотами

Джерелом всіх конфліктів в Эсхила є незалежний ні від людей, ні від богів фактор - доля (Мойра), перебороти яку не можуть не тільки люди, але навіть і самі боги. Колізія вільної волі індивіда із втручанням непереборного фактора - долі - становить лейтмотив трагедій Эсхила. У цьому є відома частка мистики, таємничості й марновірства, властивих Эсхилу й пояснюва легко історично.

Эсхил жив у період великих подій греко-перських війн і зміни аристократичного ладу демократичним. Думка й почуття людини були порушені всім що происходили, але його розум не був досить ще збройний науковим знанням для дозволу питань, що встали перед ним, і проблем. У цьому причина містицизму й формалізму як трагедії Эсхила, так і взагалі грецької трагедії

Разом з ідеєю долі трактувалася й інша - ідея відплати. Усяке доконане, свідомо або несвідомо, злочин неминуче в силу долі спричиняє відплата. Отчетливее всього ідея відплати проведена в трилогії «Орестейя». Сюжет «Орестейи» узятий з міфу про повернення героїв. Аргосский цар Атрей вчинив важкий злочин, нагодувавши свого брата Фиеста смаженим м’ясом його власних дітей. Атрей зробив це з помсти за звабу Фиестом його дружини. Один раз доконаний злочин у силу неминучого об’єктивного закону спричиняє серію інших, настільки ж жахливих злочинів. Дружина Агамемнона, сина Атрея, Клитеместра вступає у зв’язок із сином Фиеста Эгисфом. Агамемнон, Що Повернувся з-під Трої, стає жертвою мести Клитеместри, що мстить йому за вбивство дочки Ифигении. Удовлетворившая спрагу мести Клитеместра у свою чергу стає жертвою мести з боку свого сина Ореста, що мстить матері за вбивство батька. Таким чином, Клитеместра і її коханець Эгисф одержують справедливу помсту долі. В останній частині трилогії, «Эвменидах», Эсхил представив Ореста, переслідуваного злими Эриниями, богинями мести. Орест прибуває в Афіни й з’являється перед судом ареопагу, що засновується для цього самою Афіною, Ареопаг ви

носить виправдувальний вирок. Эринии, заспокоєні Афіною, перетворюються в Эвменид, благодійних богинь-покровительок. Використаний Эсхилом міфологічний сюжет про виправдання Ореста відбивав глибоку старовину й виник в епоху боротьби між відживаючої материнським правому й утверждающет батьківським правом

«Эвмениди» поставлені були в 458 р. і відбили гостру політичну боротьбу, пов’язану з реформами Эфиальта. Эсхил, призиваючи до згоди й попереджаючи проти міжусобиць, виступив на захист ареопагу, цього оплоту аристократії, підкреслюючи давнє його установа

Ідея відплати й ідея примирення взаємно переплітаються й в іншій трилогії, приписуваної Эсхилу, - «Прометей». Трилогія «Прометей» складалася із трьох частин: 1) «Прометей, що викрадає вогонь», 2) «Скований Прометей» і 3) «Звільнений Прометей» (до нас дійшла тільки друга). Розум і воля титана Прометея піднімаються проти незламного об’єктивного закону Мойри. Прометей, що викрав вогонь у Зевса й передавший його людей, за свою зухвалість прицвяхований Зевсом до скелі гірського хребта Кавказу. Коваль Гефест важким молотом ударяє його по грудям, але гордий титан (Прометей) не здається

В «Прометее» сплітаються два мотиви, співзвучні перехідній епосі, у яку жив «батько еллінської трагедії»: спрага волі й творчості й об’єктивна неможливість одержати волю. Свідомість і воля індивіда - будь те бог, титан або людина - прагнуть до звільнення, але у своєму прагненні натрапляють на непереборні фактори у вигляді всякого роду традицій і забобонів - кревних, локальних, релігійних і т.д., називаних мовою античних трагіків долею

Ідея долі й відплати, що зустрічається в добутках Эсхила, із ще більшою визначеністю виступає в добутках іншого грецького трагіка - Софокла.