Віче у Володимирі. Добродушність Михайла. Гордість Ростовцев. Користолюбство Бояр. Торжество Михайла. Кончина й властивості цього Князя. Міжусобиця в південній Росії.

Незабаром по кончині Великого Князя з’їхалися Ростовци, Суздальци, Переяславци й всі люди військові в місто Володимир на Віче, дотримуючись приклада Новогородцев, Киян і інших Російських знаменитих громадян, які, за словами Літописців, издревле обикли вирішити справи державні в зборах народних і давали закони жителям міст повітових. "Всім відомо, яким образом ми втратилися Князя, - говорили Бояри на Віче: - він не залишив дітей крім сина, що княжить у Новегороде. Брати Андрєєви в південній Росії. Кого ж оберемо в Государі? Хто захистить нас від соседственних Князів, Рязанськ і Муромського, так не будемо жертвою їхні підступництва або сили? Звернемося до зятя Ростислава Георгійовича, Глібові Рязанському; ськажемо йому: Бог взяв нашого Князя: кличемо шуринів твоїх на престол Андрєєв; батько їх жив з нами й користувався любовию народною". Ця думка була викликана Боярам Послами Рязанськими: громадяни схвалили оную; затвердили вибір хресним цілуванням і, согласясь із Глібом, відправили посольство в Чернігів, де перебували тоді, Ярополк і Мстислав Ростиславичи, племінники Андрєєви. Обрадувані честию такого обрання, але бажаючи бути великодушними, ці два Князі запропонували дядькам своїм, Михайлу й Всеволодові Георгиевичам, панувати разом з ними; визнали Михайла старшим, запевнили один одного клятвою в щирості союзу й цілували хрест із рук Єписькопа Чернігівського. Обряд марний! Ярополк за порадою Ростовцев, незадоволених прибуттям Михайла, залишивши його в Моськві, таємно виїхав у Переяславль Залесський, зібрав Бояр, воїнів і взяв з них клятву вірності. Ростовци призвали туди й 1150 Владимирцев; але співгромадяни цих останніх, які залишалися будинку, відчинили ворота Михайлу й з радостию назвали його Князем своїм, пам’ятаючи, що Георгій Довгорукий хотів віддати Суздальське Князювання йому й Всеволодові. Почалася міжусобиця. Ярополк осадив Владимир; союзники його, Муромци, Рязанци, палили села на околицях. Сім тижнів громадяни міцно стояли за Михайла й мужньо оборонялися; нарешті, виснажені голодом, оголосили Князеві, щоб він дав їм мир або сам вийшов. Хоробрий, добродушний Михайло не думав докоряти їх. "Ви праві, - ськазав він їм: - чи можу бажати вашої погибелі?" - і негайно виїхав. Громадяни, провівши цього гідного Князя із щирими слізьми, почали переговори з Ярополком і Мстиславом; запевняли їх у своїй покірності, але боялися злості Ростовцев, які, заздрячи нової знаменитості Володимира, бажали його принизити. Міста вважалися тоді між собою в літах, як пологи дворянські в поколіннях: Ростовци славилися древностию; іменували Володимир пригородом, його жителів своїми мулярами, слугами, невартими мати Князя, і хотіли дати їм Посадника. Владимирци, напроти того, затверджували, що їхнє місто, заснований Володимиром Великим, має право на знаменитість. Запевнені Ярополком і братом його в справедливому захисті, вони зустріли їх із хрестами й увели врочисто в храм Богоматері, де Ярополк був оголошений Князем Владимирським, а Мстислав Ростовським і Суздальським. Народ заспокоївся, однак ж ненадовго.

Мстислав і Ярополк, недосвідчені в справі державного правління, незабаром втратили любов народну. Отроки, що прийшли з ними з південної Росії, зробилися Посадниками, обтяжували громадян судовими податками; думали про користь набагато більше, ніж про розправу. Князі залежали від Бояр і у всім виконували їхню волю; а Бояри, наживаючись самі, радили й Князям збагачуватися. Ярополк відняв у Соборної церкви волості й доходи, дані їй Андрієм; у найперший день князювання свого взявши ключі від цього багатого храму, привласнив собі ськарбницю оного, срібло, золото й дерзнув нарешті саму переможну вишегородськую ікону Марії віддати зятеві, Глібові Рязанському. Загальне обурення виявилося. "Ми не раби (говорили Владимирци) і прийняли Князів добровільно; вони ж грабують нас як іноплемінних, спустошуючи не тільки доми, але й святі храми. І так промишляйте, брати!" Слово важливе: воно значило, що потрібно Князів угамувати або збути з рук. [1175 р.] Бачачи ж, що всі Бояри тримають сторону слабких Государів - бачачи, що Ростовци й Суздальци нечутливо до народних образ або терплячі до надмірності, - громадяни Владимирські таємно призвали Михайла із Чернігова. "Ти онук Мономахов і старший із Князів його роду, - говорили йому Посли: - іди на престол Боголюбського; а коли Ростов і Суздаль не захочуть тебе, ми на всі готові, і з Божиею помощию нікому не поступиться". Михайло із братом Всеволодом і сином Князя Чернігівського був уже в Моськві, де очікували їх старанні Владимирци й син Андрія Боголюбського (незабаром по смерті батька примушений виїхати з Новагорода): тоді Ярополк сведал про грозящей нього небезпеки; хотів зустріти Георгиевичей, але розійшовся з ними в дрімучих лісах і написав до брата, Мстиславові Суздальському: "Михалко хворий; його несуть на носилках: поспішай відбити нечисленних ворогів від Володимира, я зачарую їх задній загін". Михайло, будучи дійсно досить нездоровий, наближався до Володимира, коли полк Суздальський, виступивши через гору в блиськучих панцирах і розпустивши прапор, із криком кинувся на його дружину. Улаштована Михайлом, вона виготувалася до бою; стрілки по обидва боки почали битву; але Суздальци - здивовані струнким ополченням ворогів - раптом звернули тил, кинувши корогву Князівську. Літописці говорять, що ні ті, ні інші воїни не відрізнялися ніяким особливим знаком і що ця обставина врятувала багатьох Суздальцев: тому що переможці не могли розпізнавати своїх і ворогів. Михайло [15 червня 1175 р.] з торжеством в’їхав у місто Володимир: перед ним вели бранців. Духівництво й всі жителі зустріли його з живейшею радостию. Ярополк пішов до зятя своєму в Рязань, а Мстислав у Новгород (де княжив юний син його, Святослав, після Георгія Андрійовича); але мати й дружини їх залишилися бранками у Володимирі.

Незабаром Посли від Суздаля й Ростова з’явилися в палаці Михаиловом і ськазали ім’ям всіх громадян: "Государ! Ми твої душою й серцем. Одні Бояри, віддані Мстиславові, минулому тобі ворогами. Вели нами як батько добродушний!" У такий спосіб Михайло успадковував Велике Князювання Андреево; об’їхав різні області; ськрізь заснував порядок; ськрізь пікся про народний спокій. Обсипаний дарунками Суздальцев і Ростовцев, нагороджений за свою працю благословениями задоволених громадян, він вернувся у Владимир, залишивши Всеволода княжити в Переяславле Залесськом.

Народ вимагав мести: Гліб Рязанський користувався слабостию шуринів, оббирав їх, збагатився коштовностями й святинею храмів Владимирських. Михайло йшов покарати його: але Гліб, не дерзаючи виправдуватися, вимагав милосердя; надіслав Вишегородськую ікону Богоматері, всі коштовності, навіть книги, їм викрадені, і тим обеззброїв Великого Князя. Народ, із замилуванням зустрівши образ Марії, знову поставив його в Соборній церкві Владимирської: Михайло повернув їй маєтку, оброки й десятину.

Торжество Владимирцев було зовсім: місто їх зробився знову столичним; і Князь, ними покликаний, заслуговуючи любов загальну, здавався улюбленцем Неба, тому що счастие йому благоприятствовало. Вони похвалялися своїм вибором і говорили, що Бог, принизивши гордість древнього Ростова, прославив нового Володимира, ознаменувавши його жителів мудростию в раді й мужністю в справі; що вони, всупереч Боярам, навіть всупереч народу Суздальському й Ростовському, єдино в надії на свою правду, дерзнули вигнати злих Князів і вибрати Михайла, добродійника землі Росіянці. До несчастию, цей Государ панував тільки один рік і помер [20 червня 1170 р.], залишивши в літописах пам’ять своєї хоробрості й чесноти. Живий у столітті суворому, заколотному, воно не заплямував себе ні жестокостию, ні віроломством і любив спокій народу більше влади. Новітні Літописці запевняють, що Михайло стратив багатьох убивць Андрєєвих; але сучасні не говорять про тім. Ніколи вигнаний Боголюбським, він міг ще харчувати в серце своєму неприємний спогад цієї образи; і тим більше гідний хвали, коли дійсно покарав лиходіїв.

Pages: 1 2