Біблія є книгою книг. У ній можна знайти відповіді на багато питань. У вигляді притч у ній розповідається про ті або інші вчинки людини, про добро й зло, байдужості й жорстокості, про благополучних і нещасних людей, про почуття, які долають їх у каверзних ситуаціях. Такий є й притча про милосердного самарянина в Новому завіті. У притчі говориться про людину, що відправився в Єрихон з Єрусалима. По дорозі його ограбували й побили розбійники й залишили на дорозі вмирати. Повз нього пройшов і три чоловіки: священик, левіт і самарянин. У кожного з них були свої переконання: у священика - що йому по іудейському звичаї заборонено доторкатися до мертвого, у левіта - що ця людина не є йому ні родичем, ні іншому, ні знайомим, у самарянина - що за існуючими правилами заборонено спілкуватися сиудеями.

Священик, перший помічник стражденних, побачивши побитої людини, швидко пройшов мимо. Левіт підійшов до людини, подивився на нього й пішов далі. Ніхто з них не зробив допомозі, хоча обоє були служителями релігійного культу

Самарянин же, людина іншої віри, допоміг іудеєві: перев’язала його рани, відвіз у готель і оплатив всі витрати за лікування. Для самарянина побитий був не іновірцем, а насамперед людиною, що бідує в допомозі. На той момент він не думав про себе, не думав про своє благополуччя, а думав про ближньому своєму. Тому самарянинові легко було зробити добро, а священик і левіт не змогли переступити через сходинку упередженості й залишилися холодними й байдужими до чужого горя