Тепер себе я не скривджу: Старію, горблюся, але - збираю Все, що так ніжно ненавиджу И так уїдливо люблю. В. Ходасевич Владислав Фелицианович Ходасевич був не настільки популярний, як, скажемо, А. Блок, К. Бальмонт, Г. Іванов, але той, хто познайомиться з його лірикою, зрозуміє, що він займав гідне місце серед поетів срібного століття. Ходасевич народився в Москві, батько його був поляк, а мати хрещена єврейка. Незважаючи на те, що Ходасевич був католиком, це не відняло в чудового поета болісного права проклинати й любити свою батьківщину. Під час революції 1917 року Ходасевич був уже зрілим поетом

В 1922 році вийшла його книжка віршів “Важка ліра” під маркою “ГІЗ, Москва-Петроград”. У тому ж році він виїхав жити за кордон і свої дні закінчив у Франції, в 1939 році. “Важка ліра” - остання книга поета, видана на батьківщині. Я вважаю, що Владислав Ходасевич яскраво виразив у ній своє відношення до часу революційних змін у Росії, до нового соціального укладу

Довгий час наші критики характеризували його як “ білоемігранта-перебіжчика” або “обдарованого поета, пытавшегося протистояти потоку життя й загальному руху мистецтва”. Минулого й такі характеристики: “вірші його написані від імені людини, якого вітер революції вигнав з мишачого підпілля і який як би випадково виявився на крутому роздоріжжі історії й з найбільшою нудьгою дивиться на происходящее у світі”. Літературознавець Ю. Тынянов в 1924 році теж “штовхнув” Ходасевича: “звичайний же голос Ходасевича, повний голос - для нас не вартий”.

Однак Тынянов помилився. У демократичній Росії розглянули, що автор “Важкої ліри”, болісно переживаючи розлад з дійсністю, відкидав новий уклад життя в Росії: Досить! Краси не треба.

Не коштує пісень підлий мир. Померкни, Тассова лампада, Забудься, друг століть, Омир! І Революції не треба! Її неуважна рать Однієї вінчається нагородою, Однією волею - торгувати. Це видно з віршів “Люблю людей, люблю природу”, “День”, “Сліпа серця мудрість”. Ходасевич один з деяких поетів, на мій погляд, що ясно усвідомлював свою правоту: И от, Росія, “голосна держава”, Її соски губами смикаючи, Я висмоктав болісне право Тебе любити й проклинати тебе…

Ходасевич безболісно відмовився від символізму з його міфотворчими изысками й одним з перших поетів срібного століття перейшов до гірких і точних слів про тлінність усього живого, про вовчу ворожість до недавніх друзів, готовим із собачою відданістю служити новим хазяям життя. Він твір з аллсоч. ру © 2005 призивав піднятися над всім цим: Переступи, перескоч, Перелети, пері - що хочеш - Але вирвися: каменем із пращі, Зіркою, що зірвалася в ночі…

Сам загубив - тепер шукай… Я зауважую, що сьогодні поезія В’ячеслава Ходасевича знаходить усе більше й більше шанувальників. Це й повинне було трапитися. У Ходасевича, так само як в О. Мандельштама, Георгія Іванова, Костянтина Бальмонта, - блискуча душа поета срібного століття