Ім’я Валерія Лобановского, футболіста, заслуженого тренера, відомо сьогодні всій Країні. А починав він грати у звичайній команді старшокласників міського відділу народної освітиКР. В 1957 році вперше брав участь у чемпіонаті країни. Серед футболістів виділявся золотавою шевелюрою й високим на зріст, якого, до речі, чомусь соромився. Виділявся серед інших проте не цим, а цілеспрямованістю й працьовитістю. Спортзалів на той час було мало, а тому взимку хлопці, як правило, грали на вулиці в хокей. Валерій же безперестану працював з м’ячем у коридорах школи. Зате навесні на перших тренуваннях на просохлому футбольному полі він жонглював м’ячем скільки хотів і показував чудеса. Валерій грав по-своєму: до автоматизму відпрацьовував штрафні, освоїв удар «падаючий лист» і т.п..

Так і на тренерській посаді було

Ніяких послаблень собі не давав ніколи!

Він дуже любив футбол. Говорив про нього тільки серйозно. Був оптимістом і завжди вірив у перемогу рідного київського «Динамо». Повернувшись із Кувейту, у дев’яностих роках очолив збірню Країни й зробив всі, від нього залежне, щоб команда наполегливо працювала по налагодженій програмі й згодом повернула собі титул чемпіонів. Його вихованці несуть сьогодні славу українського футболу по всьому миру. Досить згадати Андрія Шевченко - кращого бомбардира Європи