Валентин Петрович Катаєв, один з найстарших російських письменників, протягом всього свого життя не раз звертався до творчості для дітей. В автобіографічній книзі «Розбите життя, або Чарівний ріг Оберона» він говорить про своє раннє наближення до мистецтва. Воно пов’язане з давніми дитячими спогадами: «Щовечора мама наклеювала в зошит нові картинки й підписувала їх, так що зрештою вийшла як би саморобна книжка для розглядання й читання. Я дуже полюбив цю книжку, тому що, як я вже значно пізніше зрозумів, у ній дивно гармонійно сполучалося образотворче з оповідальним, без чого не може існувати справжнє мистецтво».

Валентин Петрович Катаєв народився в 1897 році в місті Одесі. Батько викладав у гімназії, матір була вчителькою музики. Не закінчивши гімназії, Катаєв іде добровольцем на фронт, пише там вірші, робить прозаїчні замальовки бойових подій і побуту солдатського життя. В 1919 році, борючись у рядах Червоної Армії, він якийсь час був командиром батареї. Демобілізувавшись, письменник працює в ЮГРОСТА, пише головним чином прозаїчні добутки: нариси, остросюжетние оповідання про громадянську війну. В 1922 році Катаєв, переїхавши в Москву, співробітничає в центральних газетах, виступає з фейлетонами, оповіданнями, п’єсами. Серед оповідань, написаних в 20-і роки, були «Вушка» і «Родіон Жуків», у зміненому виді вошедшие пізніше в повість «Біліє вітрило самотній».

В. Катаєв дає постійне психологічне мотивування слів і вчинків Вані Солнцева. «Пастушок», як прозвали його бійці Єнакієвого, втратив у роки війни батька й мати, бабуся й сестричка вмерли від голоду. Хлопчик два роки бродив один, ховаючись від німців, носив у сумці відточений цвях, щоб убити ворога, і зберігав буквар, щоб не розучитися читати. Ваня знудьгувався по людському пещенню й тому так тягнеться серцем до бійців, що полюбили його. Він чуйно схоплює зміну в настрої кожного, розуміє, що Биденко любить його й гарчить не зі зла. Ваня Солнцев - вдало знайдений герой. Цей образ даний у переклику з образами героїв старшого покоління, і символічної стає сцена сну Вані, коли йому чується голос генерала, що веде його нагору по сходам величезних сходів: «Іди, пастушок… Крокуй смелее!» У творчості В. Катаєва, присвяченій дітям, два аспекти, дитячий і дорослий, співіснують. Письменник як би перевіряє один іншим, уточнює, розвиває, розглядаючи те або інше явище великим планом і з усіх сторін

У його повістях і казках талановито сполучаються реальні, конкретні й фантастичні, казковий плани, що відбиваються разом у дитячій свідомості; невласно-пряме мовлення загострює з’єднання цих двох протилежних планів, створюючи своєрідність поетизації життя В. Катаєвим. Багатогранне відбиття дійсності в добутках письменника, що вміє розумним і іронічним поглядом охопити все зображуване, поглиблюючи й уточнюючи баченням дитинства бачення дорослої людини

Зберігається вона і в інших добутках В. Катаєва, присвячених дітям, зокрема в повісті «Хутірець у степу» (1956). Тематично й хронологічно «Хутірець у степу» продовжує попередню повість. Знову ми зустрічаємося з полюбившимися нам з Бачеем і його синами, з Терентієм і Гавриком, Родіоном Жуковим. Але час дії інше: у повісті зображений період 1910-1912 років, початок нового підйому революційного руху в Росії. Повість «Хутірець у степу» відкривають події, прямо або побічно зв’язані зі смертю Л. Н. Толстого. Тут і психологічна реакція на цю важку подію Пети Бачея, у якого на душі так само «темно й обтяжливо», як на вулиці, і звільнення його батька з гімназії за те, що він чесно й прямо сказав хлопцям, що Л. Толстой - великий художник. Несподіване речення багатія Файга, що взяв Василя Петровича на службу, дає можливість сім’ї відправитися в подорож за кордон, про яке все давно мріяли. Так дія виходить за межі Росії: у поле зору письменника Італія, Швейцарія, Австрія, Туреччина, Греція. В Італії відбувається зустріч Пети й Павлика з Горьким і Родіоном Жуковим у момент демонстрації страйкуючих трамвайних кондукторів. Солдати й карабінери розганяють юрбу, лунає стрілянина, падають люди; матрос допомагає всім росіянином урятуватися. Сім’я Пети усе більше прилучається до життя народу; Василь Петрович викладає в недільній школі для робітників і, може бути, уперше усвідомлює, як він потрібний людям. Сім’я Черноиваненко (Терентій і Гаврик) теж показаний учасницею процесу революційного росту. Гаврик активно допомагає братові, що, повернувшись із посилання, організує політичну пропаганду. Останнього глави повести присвячені ленским подіям і першотравневої демонстрації в робочих районах Одеси

В 1945 році В. Катаєв написав свою відому повість «Син полку». Основу її сюжету становить доля Вані Солнцева, що втратило батьків і перенесшего стільки горя, скільки дістається в житті не всякому дорослому. Лиха загартували хлопчика. Виявившись серед бійців капітана Єнакієвого, він вирішив боротися з ворогом, як теперішній солдат. У той же час письменник підкреслює, що Ваня не втратив дитячості. Дуже характерний щодо цього такий епізод, як розмова Вані із чотирнадцятилітнім хлопчиком, усиновленим бійцями іншого підрозділу. Почалося із хлоп’ячої суперечки - чий ліс, що робить тут кожний («Іди, звідки прийшов».- «Сам іди, не твій ліс»). Коли Ваня побачив медаль на груди цього хлопчика, він був подавлений, але «і виду не подав». «Велику справу»,- сказав він із кривою посмішкою, ледве_не плачу від заздрості». У процесі діалогу міняються взаємини двох хлопчиків, що почалися із задерикуватого виявлення хазяйських прав на ліс («Не твій ліс».- «А от мій») і окончившиеся заздрістю до медалі чотирнадцятилітнього сина полку й гіркою думкою про себе: «Стало бути, я їм не здався».

До повістей «Біліє вітрило самотній» і «Хутірець у степу» примикають ще два - «Зимові вітри» і «Катакомби»,- у яких діють уже дорослі Гаврило Черноиваненко й Петро Бачей. Всі чотири повісті склали тетралогію під загальною назвою «Хвилі Чорного моря».